Було собі два брати — один багатий, а другий убогий. От прийшли іменини багатого.
Він наззивав повну хату гостей, а убогого брата не покликав. От убогий брат і каже:
— Піду.
Та й пішов до брата в гості.
— Брате,— каже,— рідний! Хоч я й не буду їсти й пити, а тільки надивлюсь на твоє щастя та побажаю тобі ще більшого.
А багатий брат як закричить на нього:
— Мені не треба таких волоцюг, як ти, забирайся до чорта!
— Дарма, я піду й до чорта,— одказав убогий та й пішов.
Прийшов до мірошника та й питається:
— А скажіть, будьте ласкаві, де тут є чорти?
— Та отут у кручі, плигай — так і знайдеш! — одказав мірошник.
От, тоді убогий плигнув у воду та й дивиться: коли стоїть хата, він увійшов у ту хату, а там нікого нема. Так він і заховавсь під припічок.
Коли це увійшов у хату один чорт, далі — другий… третій… і багато їх насходилось та й хваляться:
— От ми так досадили мірошникові — усе розриваєм та й розриваєм йому греблю, а її поправити неважко: тільки треба назламувати дубців з усякого дерева та й замостить. Тоді вже ніщо не розірве греблі.
І довго ще так вони хвалились, а далі й порозходились.
От тоді убогий брат вилазить з-під припічка, вийшов з хати та й виплив знову наверх. Потім прийшов до мірошника та й каже:
— У вас тут усе греблю розрива щось чи що?
— Та его ж,— одказує мірошник.
— А я знаю, чим її поправить.
— Ні, ми вже що не робили, так усе розрива.
— А як я поправлю, та уже ціла буде.
— Так ви тільки скажіть, як поправить, так вам пан за це багато грошей дасть.
От бідний брат і сказав. Греблю поправили, і вже її ніхто і не розірве.
Пан за це дав бідному братові цілий віз червінців.
Як приїхав той додому, то й послав свого маленького хлопця до багатого брата по кружку, щоб міряти гроші, бо своєї у них не було.
— Що вони будуть міряти? — спитав багатий брат у хлопця.
— Та я не знаю! — одказав хлопець.
От тоді багатий брат вимазав усередині кружку медом, щоб пристало те, що мірятимуть, та й оддав хлопцеві.
Убогий брат поміряв червінці та й оддав кружку назад багатому.
Той глянув у кружку, коли ж там пристав один червінець. Він так і сплеснув руками.
— Тепер уже брат багатший за мене!
Та й пішов до нього.
— Де ти стільки грошей набрав?
Той розказав багатому усе, як було.
От тоді багатий брат пішов до кручі та й плигнув у воду. Коли й побачив хату, як .казав бідний брат. От тоді увійшов до неї та й сховався під припічком.
Коли це посходились чорти та й балакають:
— Тепер уже не можна розірвать греблю нам — замощено дубцями з усякого дерева. Та хто ж воно довідався про це? Може, тут у нас хто слуха, що ми розказуємо? Ану пошукаємо!
У багатого брата і пішов мороз за спиною. А чорти дуже чують духом, так скоро й найшли багатого.
І розірвали його на шматки.
