В той час, коли Бог створив світ, ще не було визначено, кому скільки років жити. Не було і того, скільки літ дається на землі звірам, скільки людям.

Додумався Бог у цій справі порядок навести. І дав він знати чоловікові, тварині й птасі, щоб зійшлися на розподіл літ для життя.

Зібралися всі, що були покликані, коло Божого шатра. Першим Бог запросив до себе на бесіду чоловіка. І каже йому так:

— Ти у мене найкраще створіння! Я думаю тобі дати для життя рівно тридцять літ.

Засмутився чоловік:

— Боже, це дуже скупо ти мені даєш! Що я встигну зробити за тридцять літ? Тільки розживуся, а вже й помирай!

— Зі мною торгівлі нема! Я тебе покликав не на ярмарок! Дістав свої тридцять літ, і забирайся! — незадоволений був Господь, що чоловік з ним так розмовляє.

Вийшов чоловік, чекає, що буде з іншими.

Зайшов після чоловіка до Бога віл.

— Даю тобі тридцять літ для життя!

— Ой Боже милостивий! Не думаєш, що це багато для мене?! Тридцять літ носити ярмо, тягати воза, ходити в плузі! Зніми з мене!

— Дістав ти своє і йди!

Вийшов віл зажурений. Та чоловік тут до нього:

— Скільки тобі дав?

— Тридцять! Для мене багато, а зняти хоч пару літ не хоче.

— Мовчи! Твої роки від тебе я куплю собі! Ще й заробиш!

Поторгувалися-потокмилися, й чоловік собі купив від вола рівно двадцять літ. Волові залишилися десять, у чоловіка вже п’ятдесят.

Зайшов після вола до Бога пес. Дістав і він свої тридцять. Гавкає пес, сердиться:

— Тридцять мені багато. Дай десять! Тридцять літ гавкати й держати прив’язь на шиї?

— Як сказано, так буде! — пригрозив Бог, бо не любив таких, що не погоджувалися з ним на першому слові.

Чекає чоловік коло шатра далі. Сподівається ще урвати для себе щось. Вийшов пес, сказав, яке його лихо спіткало, а чоловік не довго думав, купив собі й від пса двадцять літ. Тепер уже має цілих сімдесят. Радий неборак! Як-не-як, сімдесят літ — не тридцять!

Після пса до Бога зайшла мавпа. Викручується, чекає, що їй Бог присудить. А Бог подивився на неї та відразу:

— І тобі тридцять!

— Як тридцять! Тридцять літ смішити людей? Боже, ти маєш розум?

— Мовчи, сяка-така, я тобі покажу! — гукнув на мавпу Бог і показав на двері.

Чоловік під шатром стоїть, не може дочекатися, коли вийде мавпа. А та покрутилася, покрутилася, думала, що Бог змилостивиться, та й вийшла.

— Тобі скільки? — питає чоловік.

— Тридцять! — каже з смутком мавпа.

— Продай мені двадцять!

— Купуй!

Вдарили по руках чоловік з мавпою. Мавпа собі залишила десять літ, чоловікові відпустила двадцять. І так у чоловіка вже зібралося цілих дев’яносто. Ото радий неборак, що поживе-таки на світі!

Зайшов до Бога смиренний ворон і став коло дверей. Дивиться Бог на ворона, і чогось йому так шкода стало його. І думає собі: «Цьому дам найбільше! Хай живе за всіх!»

— Тобі — триста літ!

Почув ворон цю щедрість і на радощах:

— Кар-кар, кар-кар, кар-кар…

— Що ти каркаєш? Мало?

— Кар-кар! — каркнув чорний ворон і був за дверима.

«Отут я поторгуюся! Куплю відразу сто!» — подумав собі чоловік. І тільки почав ярмаркувати, як ворон своє: «Кар-кар-кар!» Почув Господь галас і відразу вийшов з шатра:

— Що ти тут, чоловіче, ярмаркуєш? Ану, забирайся звідси так, щоб твого духу не було чути!

Пішов чоловік засмучений, що торг не вдався, постояв Бог і ще вслід чоловікові кинув:

— Як собі постелив, так будеш спати!

Сказав тоді Бог і слова додержав. Залишив волові таки десять, собаці — десять, мавпі — десять. Ворон своїх не встиг продати, так йому і є триста літ для життя. А чоловік? Тридцять літ він здоровий, молодий, красивий, дужий! Не має великої жури й не ходить по лікарях. Оце і є його людські літа. Після них приходять волячі, куплені. Тут чоловік мусить тягнути, як віл. Бо немало лягає на його голову жури — родина, діти, заробіток! І так тягнеться до п’ятдесяти. Після п’ятдесяти до нього приходять собачі літа: сам він уже немолодий, діти повиростали, та сил у нього нема. Діти мають його за сторожу коло хати. І так він тягне до сімдесяти. Після сімох десятків приходять до чоловіка літа мавпячі. Бавиться чоловік з онуками, розум у нього слабкий-слабкий! І так до дев’яноста… А тут уже літ і нема!

Ось як Бог посміявся з чоловіка.