Ходила лисичка по сміттячку, та й загнала деревце в ніжку. Іде вона та й стогне:
— Ой, ніжка болить! Ой, ніжка болить! — І стала її темная ніч застигати. Бачить лисичка — хатка стоїть. Підійшла вона до дверей: стук! стук!
— А хто там такий? — питають з хатки.
— Я, лисичка-сестричка.
— А чого ж тобі, лисичко-сестричко, треба?
— Пустіть, люди добрі, переночувати.
— Ой лисичко-сестричко! У нас хатка маленька, тісненька, ніде тобі буде й постелитись!
— І-і, люди добрі! Я під лавкою постелюся, хвостиком обгорнуся та якось і переночую.
— Ну, як так, то йди.— І пустили лисичку в хату.
Лягла лисичка під лавою, та все стогне:
— Ой, ніжка болить! Ой, ніжка болить!
А господар почув та й питає:
— А що тобі таке, лисичко?
— Та ходила я по сміттячку та й загнала деревце в ніжку.
— Давай вийму!
— Е-е, не хочу, болітиме!
— Не бійся, я тільки подивлюсь!
Та, розглядаючи, господар хап за деревце, так і витягнув.
— Ой,— кричить лисичка,— що ви зробили?
— Деревце вийняв,— каже господар,— що, не болить уже ніжка?
— Не болить,— згоджується лисичка.
— Бач, дурненька, а ти й боялась!
— А покажіть мені моє деревце! — просить лисичка.
— Нема,— каже господар,— я вже в піч укинув.
Як розкричиться лисичка:
— Одно у мене деревце було, та й те в піч укинули… Віддайте!
— Та нащо воно тобі, лисичко?
— Треба мені, віддайте!
— Так де ж я тобі його візьму, як воно згоріло?
— Ну, як не даєте мого деревця, то віддайте за нього курочку! — каже лисичка.
— Чи ти, лисице, маленька? Де ж це видано, щоб за деревце віддавати курочку?
— Ну, то віддайте моє деревце!
Що ти з такою капосною лисицею зробиш? Морочилися цілу ніч, а на ранок господар розсердився, дав їй курку і сказав, щоб з хати забиралась.
Узяла лисичка курку, іде, пританцьовує й приспівує:
— Ой, яка я розумна! За деревце виміняла курочку.
І так вона йшла, аж стала її темная ніч застигати.
Розглядається кругом лисичка, де б його переночувати? Та й бачить, хатка стоїть.
Підійшла вона під двері — стук! стук!
— А хто там такий?
— Я, лисичка-сестричка.
— А чого тобі треба?
— Пустіть, люди добрі, переночувати.
— Ой лисичко-сестричко! У нас хатка маленька, тісненька, ніде тобі буде постелитись!
— І-і, люди добрі! Я під лавкою постелюсь, хвостиком обгорнуся та якось і переночую.
— Ну, як так, то йди.
Увійшла лисичка в хату та й питає:
— А куди я свою курочку пущу?
— А ти й курочку маєш? То пусти там у сіни, між наші качки.
— А як ваші качки з’їдять мою курку?
— Цур тобі! Де ж це ти бачила, щоб качки курей їли?
— Дивіться! Бо як пропаде моя курочка, я за неї вашу качечку візьму!
— Не бійся, спи спокійно! — кажуть господарі.
Поснули всі в хаті, а лисичка встала, вийшла в сіни, з’їла свою курочку, а пір’я скрізь по сінях порозкидала. Облизалася, обчепурилася, лягла під лавою та й заснула.
Вранці прокинулась та й стала свою курочку шукать:
— Ой, лишенько, де ж це моя курочка? Дивіться, ваші качки з’їли мою курку, і пір’я по сінях валяється, а ви казали, що качки курей не їдять! Тепер віддайте мені за курочку качечку!
Як зчинила лемент, то господарі дали їй качку і випхали з хати:
— Іди собі, куди знаєш, як ти така!
Іде лисичка, та така рада, знов пританцьовує:
— Ой, яка я розумна! За деревце виміняла курочку, за курочку качечку.— І так вона йшла, аж покіль її знову стала темная ніч застигати.
Дивиться лисичка — хатка стоїть. Підійшла вона під віконце — стук! стук!
— Хто там?
— Я, лисичка-сестричка.
— Чого тобі треба?
— Пустіть, люди добрі, переночувать.
— Ой лисичко-сестричко! У нас хатка маленька, тісненька, ніде буде тобі й постелитись!
— І-і, люди добрі! Я під лавкою постелюся, хвостиком обгорнуся та якось і переночую.
— Ну, як так, то йди.
Ввійшла лисичка та й питає:
— А де я свою качечку подіну?
— А в тебе й качечка є? То пусти її в хлівець між гуси, хай там переночує.
— Е-е, боюся, ваші гуси мою качку з’їдять!
— Де ж цс чувано, щоб гуси качку з’їли?
— Дивіться, бо як пропаде качка, я за неї вашу гуску візьму.
Полягали спати, і як всі поснули, лисичка тихесенько вибралася з хати, підкралася до хлівця, витягла й з’їла качку, а пір’я поміж гусьми порозкидала. Тоді вернулась до хати та й заснула під лавою. Вдосвіта встала, побігла до хлівця і зараз крику наробила:
— Рятуйте, пропала качка! Я ж казала, що ваші гуси з’їдять її! Он, дивіться, всі в качиному пір’ї ходять! Віддайте мені тепер за качку гуску!
І доти репетувала, доки люди віддали їй гуску і прогнали з хати.
Пішла вона лісом, та така рада! Пританцьовує, приспівує:
— Ой, яка я розумна! За деревце виміняла курочку, за курочку — качечку, за качечку — гуску! Ой, яка я розумна!
Так вона ходила, покіль стала її темная ніч застигати. І побачила вона знову хатку та й постукалася: стук! стук!
— Хто там?
— Я, лисичка-сестричка, пустіть, люди добрі, переночувати!
— Ой лисичко-сестричко! У нас хатка маленька, тісненька, ніде тобі буде й постелитися!
— І-і, люди добрі! Я під лавкою постелюся, хвостиком обгорнуся, якось переночую.
— Ну, як так, то йди!
Пустили її в хату, вона привіталася та й просить кудись гусочку на ніч пустити.
— Куди ж її пустити? — міркують люди.— Хіба в повітку до овець!
— А як бува овечки з’їдять мою гусочку? — остерігається лисичка.
— Та хіба ж овечки їдять гусей? Ще про таке ніхто зроду й не чув! Не плети дурниць, лисичко, та лягай спати.
— Дивіться! Бо як з’їдять ваші овечки мою гуску, то я за неї вашу овечку візьму!
Всі лягли спать і поснули, а серед ночі лисичка впоралася з гускою, як раніше з куркою та качкою: м’ясце з’їла, пух і пір’я порозкидала по овечках, вилизалась, обчепурилась, вернулась до хати, згорнулася клубочком під лавою і заснула. А вранці, як звичайно, в хаті бучу збила:
— Пропала моя гуска, ваші овечки її з’їли, дивіться — всі в пуху ходять! Віддайте тепер за гусочку овечечку!
І доти кричала, доки овечку вижебрала, тоді пішла з хати.
Іде та й знов сама себе хвалить:
— Ой, яка ж я розумна! За деревце виміняла курочку, за курочку виміняла качечку, за качечку виміняла гуску, а за гусочку — аж овечечку! От, я розумна!
В такій веселій прогулянці минув їй день і стала її темная ніч застигати. Оглянулася лисичка — хатка стоїть, вона й постукала: стук! стук!
— Хто там?
— Лисичка-сестричка.
— Чого тобі треба?
— Пустіть, люди добрі, переночувати!
— Ой лисичко-сестричко, у нас хатка маленька, тісненька, ніде тобі буде й постелитись!
— І-і, люди добрі, я під лавкою постелюся, хвостиком обгорнуся та якось і переночую!
— Ну, як так, то йди!
Ввійшла лисиця і просить овечку в сіни пустити. Хазяїн дозволив, і всі спать полягали. Ввечері лисичка овечку зарізала, м’ясця трохи з’їла, а решту за двором закопала і спокійно до ранку під лавкою переспала. А вранці, як звичайно, почала овечку шукати й кричати, що хтось її вночі з сіней випустив.
— Так ніхто ж уночі й не виходив,— кажуть люди.
— Хіба невістка, як удосвіта йшла корови доїть?
Божиться невістка, що не випускала і овечки не бачила, так лисиця й слухати не хоче, такий гармидер підняла:
— Віддайте овечку! А як немає овечки, то за неї невісточку віддайте! Бідкаються люди:
— Та як же ми тобі невістку віддамо? Син за нею плакатиме!
Дають їй за овечку порося — нічого не хоче лисичка, тільки щоб дали їй невістку.
— Добре,— кажуть люди,— тільки ми її тобі в мішок зав’яжемо, а то як же ти її нестимеш?
Та й зловили здоровенного собаку Сірка, укинули в мішок, зав’язали і віддали лисиці.— На, бери! Та йди від нас, як ти така недобра!
Пішла лисиця та радіє, собою пишається:
— Ой, яка я розумна! За деревце виміняла курочку, за курочку — качечку, за качечку — гусочку, за гусочку — овечечку, а за овечечку — невісточку! Чи ти, невісточко, мене чуєш?
Та як підкине мішок, а Сірко з мішка: «Гав! Гав-в-в!»
— Чого це ти, невісточко, пособачилася? — питає лисиця та й знову своєї пісеньки співає:
— Ой, яка я розумна! За деревце виміняла курочку, за курочку — качечку, за качечку — гусочку, за гусочку — овечечку, а за овечечку — невісточку! Чи ти, невісточко, мене чуєш? Співай зо мною!
Та як підкине мішок, а Сірко з мішка: «Гав! Гав-в-в!»
І взяла лисичку цікавість. Стала вона розв’язувати мішок, щоб подивитися, що воно, а з мішка як вискочить Сірко та до лисиці! Лисиця — тікати, він за нею! Бігла, бігла, аж їй дух забило, а таки під самим Сірковим носом у нору вскочила.
Сидить у норі, віддихує, а далі й питається:
— Очки мої, очки, що ви робили, як Сірко-Білко гнався за мною, хотів мене наздогнати та розірвати?
— А ми, лисичко, все до шляху придивлялись, щоб ти не зачепилась та не впала, щоб Сірко-Білко не наздогнав тебе та не розірвав.
— От, любі мої очки, я вам окуляри куплю!
— А ви, мої вушка, що робили, як Сірко-Білко за мною гнався, хотів мене наздогнати та розірвати?
— А ми, лисичко, все прислухались, чи далеко Сірко-Білко; пильнували, щоб він тебе не наздогнав та не розірвав.
— От, любі мої вушка, я вам сережки куплю!
— А ви, мої ніжки, що робили, як Сірко-Білко за мною гнався, хотів мене наздогнати та розірвати?
— Ми, лисичко, щосили бігли, щоб Сірко-Білко тебе не наздогнав та не розірвав.
— От, любі мої ніжки, я вам черевички куплю.
— А ти, хвостище, як помелище, що робив?
— А я, лисичко-сестричко, все тобі між ноги плутався, хотів, щоб ти зачепилась та й упала, щоб таки Сірко-Білко тебе наздогнав та й розірвав!
— А, так ти такий! Ну, то я тебе Сірку-Білку віддам! Сірко-Білко, на! На!
Та й вистромила з нори хвостище, як помелище. А Сірко-Білко як ухопив його зубами, так усю лисицю з нори й витяг.
