Як лисичка ходила по сміттячку

Українська казка

Ходила лисичка по сміттячку, та й загнала деревце в ніжку. Іде вона та й стогне:

— Ой, ніжка болить! Ой, ніжка болить! — І стала її темная ніч застигати. Бачить лисичка — хатка стоїть. Підійшла вона до дверей: стук! стук!

— А хто там такий? — питають з хатки.

— Я, лисичка-сестричка.

— А чого ж тобі, лисичко-сестричко, треба?

— Пустіть, люди добрі, переночувати.

— Ой лисичко-сестричко! У нас хатка маленька, тісненька, ніде тобі буде й постелитись!

— І-і, люди добрі! Я під лавкою постелюся, хвостиком обгорнуся та якось і переночую.

— Ну, як так, то йди.— І пустили лисичку в хату.

Лягла лисичка під лавою, та все стогне:

— Ой, ніжка болить! Ой, ніжка болить!

А господар почув та й питає:

— А що тобі таке, лисичко?

— Та ходила я по сміттячку та й загнала деревце в ніжку.

— Давай вийму!

— Е-е, не хочу, болітиме!

— Не бійся, я тільки подивлюсь!

Та, розглядаючи, господар хап за деревце, так і витягнув.

— Ой,— кричить лисичка,— що ви зробили?

— Деревце вийняв,— каже господар,— що, не болить уже ніжка?

— Не болить,— згоджується лисичка.

— Бач, дурненька, а ти й боялась!

— А покажіть мені моє деревце! — просить лисичка.

— Нема,— каже господар,— я вже в піч укинув.

Як розкричиться лисичка:

— Одно у мене деревце було, та й те в піч укинули… Віддайте!

— Та нащо воно тобі, лисичко?

— Треба мені, віддайте!

— Так де ж я тобі його візьму, як воно згоріло?

— Ну, як не даєте мого деревця, то віддайте за нього курочку! — каже лисичка.

— Чи ти, лисице, маленька? Де ж це видано, щоб за деревце віддавати курочку?

— Ну, то віддайте моє деревце!

Що ти з такою капосною лисицею зробиш? Морочилися цілу ніч, а на ранок господар розсердився, дав їй курку і сказав, щоб з хати забиралась.

Узяла лисичка курку, іде, пританцьовує й приспівує:

— Ой, яка я розумна! За деревце виміняла курочку.

І так вона йшла, аж стала її темная ніч застигати.

Розглядається кругом лисичка, де б його переночувати? Та й бачить, хатка стоїть.

Підійшла вона під двері — стук! стук!

— А хто там такий?

— Я, лисичка-сестричка.

— А чого тобі треба?

— Пустіть, люди добрі, переночувати.

— Ой лисичко-сестричко! У нас хатка маленька, тісненька, ніде тобі буде постелитись!

— І-і, люди добрі! Я під лавкою постелюсь, хвостиком обгорнуся та якось і переночую.

— Ну, як так, то йди.

Увійшла лисичка в хату та й питає:

— А куди я свою курочку пущу?

— А ти й курочку маєш? То пусти там у сіни, між наші качки.

— А як ваші качки з’їдять мою курку?

— Цур тобі! Де ж це ти бачила, щоб качки курей їли?

— Дивіться! Бо як пропаде моя курочка, я за неї вашу качечку візьму!

— Не бійся, спи спокійно! — кажуть господарі.

Поснули всі в хаті, а лисичка встала, вийшла в сіни, з’їла свою курочку, а пір’я скрізь по сінях порозкидала. Облизалася, обчепурилася, лягла під лавою та й заснула.

Вранці прокинулась та й стала свою курочку шукать:

— Ой, лишенько, де ж це моя курочка? Дивіться, ваші качки з’їли мою курку, і пір’я по сінях валяється, а ви казали, що качки курей не їдять! Тепер віддайте мені за курочку качечку!

Як зчинила лемент, то господарі дали їй качку і випхали з хати:

— Іди собі, куди знаєш, як ти така!

Іде лисичка, та така рада, знов пританцьовує:

— Ой, яка я розумна! За деревце виміняла курочку, за курочку качечку.— І так вона йшла, аж покіль її знову стала темная ніч застигати.

Дивиться лисичка — хатка стоїть. Підійшла вона під віконце — стук! стук!

— Хто там?

— Я, лисичка-сестричка.

— Чого тобі треба?

— Пустіть, люди добрі, переночувать.

— Ой лисичко-сестричко! У нас хатка маленька, тісненька, ніде буде тобі й постелитись!

— І-і, люди добрі! Я під лавкою постелюся, хвостиком обгорнуся та якось і переночую.

— Ну, як так, то йди.

Ввійшла лисичка та й питає:

— А де я свою качечку подіну?

— А в тебе й качечка є? То пусти її в хлівець між гуси, хай там переночує.

— Е-е, боюся, ваші гуси мою качку з’їдять!

— Де ж цс чувано, щоб гуси качку з’їли?

— Дивіться, бо як пропаде качка, я за неї вашу гуску візьму.

Полягали спати, і як всі поснули, лисичка тихесенько вибралася з хати, підкралася до хлівця, витягла й з’їла качку, а пір’я поміж гусьми порозкидала. Тоді вернулась до хати та й заснула під лавою. Вдосвіта встала, побігла до хлівця і зараз крику наробила:

— Рятуйте, пропала качка! Я ж казала, що ваші гуси з’їдять її! Он, дивіться, всі в качиному пір’ї ходять! Віддайте мені тепер за качку гуску!

І доти репетувала, доки люди віддали їй гуску і прогнали з хати.

Пішла вона лісом, та така рада! Пританцьовує, приспівує:

— Ой, яка я розумна! За деревце виміняла курочку, за курочку — качечку, за качечку — гуску! Ой, яка я розумна!

Так вона ходила, покіль стала її темная ніч застигати. І побачила вона знову хатку та й постукалася: стук! стук!

— Хто там?

— Я, лисичка-сестричка, пустіть, люди добрі, переночувати!

— Ой лисичко-сестричко! У нас хатка маленька, тісненька, ніде тобі буде й постелитися!

— І-і, люди добрі! Я під лавкою постелюся, хвостиком обгорнуся, якось переночую.

— Ну, як так, то йди!

Пустили її в хату, вона привіталася та й просить кудись гусочку на ніч пустити.

— Куди ж її пустити? — міркують люди.— Хіба в повітку до овець!

— А як бува овечки з’їдять мою гусочку? — остерігається лисичка.

— Та хіба ж овечки їдять гусей? Ще про таке ніхто зроду й не чув! Не плети дурниць, лисичко, та лягай спати.

— Дивіться! Бо як з’їдять ваші овечки мою гуску, то я за неї вашу овечку візьму!

Всі лягли спать і поснули, а серед ночі лисичка впоралася з гускою, як раніше з куркою та качкою: м’ясце з’їла, пух і пір’я порозкидала по овечках, вилизалась, обчепурилась, вернулась до хати, згорнулася клубочком під лавою і заснула. А вранці, як звичайно, в хаті бучу збила:

— Пропала моя гуска, ваші овечки її з’їли, дивіться — всі в пуху ходять! Віддайте тепер за гусочку овечечку!

І доти кричала, доки овечку вижебрала, тоді пішла з хати.

Іде та й знов сама себе хвалить:

— Ой, яка ж я розумна! За деревце виміняла курочку, за курочку виміняла качечку, за качечку виміняла гуску, а за гусочку — аж овечечку! От, я розумна!

В такій веселій прогулянці минув їй день і стала її темная ніч застигати. Оглянулася лисичка — хатка стоїть, вона й постукала: стук! стук!

— Хто там?

— Лисичка-сестричка.

— Чого тобі треба?

— Пустіть, люди добрі, переночувати!

— Ой лисичко-сестричко, у нас хатка маленька, тісненька, ніде тобі буде й постелитись!

— І-і, люди добрі, я під лавкою постелюся, хвостиком обгорнуся та якось і переночую!

— Ну, як так, то йди!

Ввійшла лисиця і просить овечку в сіни пустити. Хазяїн дозволив, і всі спать полягали. Ввечері лисичка овечку зарізала, м’ясця трохи з’їла, а решту за двором закопала і спокійно до ранку під лавкою переспала. А вранці, як звичайно, почала овечку шукати й кричати, що хтось її вночі з сіней випустив.

— Так ніхто ж уночі й не виходив,— кажуть люди.

— Хіба невістка, як удосвіта йшла корови доїть?

Божиться невістка, що не випускала і овечки не бачила, так лисиця й слухати не хоче, такий гармидер підняла:

— Віддайте овечку! А як немає овечки, то за неї невісточку віддайте! Бідкаються люди:

— Та як же ми тобі невістку віддамо? Син за нею плакатиме!

Дають їй за овечку порося — нічого не хоче лисичка, тільки щоб дали їй невістку.

— Добре,— кажуть люди,— тільки ми її тобі в мішок зав’яжемо, а то як же ти її нестимеш?

Та й зловили здоровенного собаку Сірка, укинули в мішок, зав’язали і віддали лисиці.— На, бери! Та йди від нас, як ти така недобра!

Пішла лисиця та радіє, собою пишається:

— Ой, яка я розумна! За деревце виміняла курочку, за курочку — качечку, за качечку — гусочку, за гусочку — овечечку, а за овечечку — невісточку! Чи ти, невісточко, мене чуєш?

Та як підкине мішок, а Сірко з мішка: «Гав! Гав-в-в!»

— Чого це ти, невісточко, пособачилася? — питає лисиця та й знову своєї пісеньки співає:

— Ой, яка я розумна! За деревце виміняла курочку, за курочку — качечку, за качечку — гусочку, за гусочку — овечечку, а за овечечку — невісточку! Чи ти, невісточко, мене чуєш? Співай зо мною!

Та як підкине мішок, а Сірко з мішка: «Гав! Гав-в-в!»

І взяла лисичку цікавість. Стала вона розв’язувати мішок, щоб подивитися, що воно, а з мішка як вискочить Сірко та до лисиці! Лисиця — тікати, він за нею! Бігла, бігла, аж їй дух забило, а таки під самим Сірковим носом у нору вскочила.

Сидить у норі, віддихує, а далі й питається:

— Очки мої, очки, що ви робили, як Сірко-Білко гнався за мною, хотів мене наздогнати та розірвати?

— А ми, лисичко, все до шляху придивлялись, щоб ти не зачепилась та не впала, щоб Сірко-Білко не наздогнав тебе та не розірвав.

— От, любі мої очки, я вам окуляри куплю!

— А ви, мої вушка, що робили, як Сірко-Білко за мною гнався, хотів мене наздогнати та розірвати?

— А ми, лисичко, все прислухались, чи далеко Сірко-Білко; пильнували, щоб він тебе не наздогнав та не розірвав.

— От, любі мої вушка, я вам сережки куплю!

— А ви, мої ніжки, що робили, як Сірко-Білко за мною гнався, хотів мене наздогнати та розірвати?

— Ми, лисичко, щосили бігли, щоб Сірко-Білко тебе не наздогнав та не розірвав.

— От, любі мої ніжки, я вам черевички куплю.

— А ти, хвостище, як помелище, що робив?

— А я, лисичко-сестричко, все тобі між ноги плутався, хотів, щоб ти зачепилась та й упала, щоб таки Сірко-Білко тебе наздогнав та й розірвав!

— А, так ти такий! Ну, то я тебе Сірку-Білку віддам! Сірко-Білко, на! На!

Та й вистромила з нори хвостище, як помелище. А Сірко-Білко як ухопив його зубами, так усю лисицю з нори й витяг.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up