Жив собі один бідняк, якого звали Миколою. Мав він лише стару хатчину, а в тій хатчині повно дітей.
Одного разу пішое Микола з жінкою в ліс: він — по дрова, жінка — по гриби. Коли дивляться — багач, у котрого Микола мало не задарма цілий рік служив, веде з ярмарку корову.
Жінка Миколи зашепотіла:
— Коли б нам таку корову. Було б дітям молоко!
— Цить, жінко, — відповідає Микола.— Багач мені винен, то й корова буде наша.
Залишив він жінку в кущах, а сам пішов на дорогу. Тихцем підійшов до корови, зняв з рогів мотузку, засилив собі на шию. Корова — в ліс пастися, а Микола йде за багачем. Зраділа жінка, бо зрозуміла хитрість чоловіка, і повела корову додому.
А багач ішов і не оглядався. Не знати, як довго ішов би він так, та зустрів знайомого купця.
— Гей, сусіде! — крикнув той ще здалеку.— Що ти дав за цього вола?
Багач і тепер не оглянувся, лише сердито буркнув:
— Коли ти й досі не відрізниш вола від корови, то хоч помовчи.
— Та яка то корова, то віл, — реготався стрічний купець.— Як не віриш, то сам подивися.
Багач озирнувся і за голову схопився:
— Чорт таке видів? Купив добру корову, а таке сталося.
Купець посміявся та й пішов собі, а багач став серед дороги і не знає, що робити.
— Звідки ти тут узявся? — питає він Миколу.
— Я й сам не знаю, — відповідає той.— Не пам’ятаю, щоб ти купив мене коровою.
Багач не може отямитися.
— Як ти став коровою?
— Не знаю, — каже Микола, — але здогадуюся, що прокляла мене одна вдова. Колись я був багатим та скупим. Служила вдова в мене мало не задарма цілий рік. Я скупився заплатити їй зароблене, і за те вона мене закляла: «Миколо, бодай ти став коровою і був нею доти, доки не виплатиш мені зароблене молоком».
Багач вислухав і вилаявся:
— Послав тебе чорт на мою голову і гроші забрав. Іди собі та не роби сміху з мене.
— Що ти кажеш? — видивився на нього Микола.— Це тобі не обійдеться так легко. Хто чув таке, щоб невинному чоловікові мотузку на шию засилити? Мусиш на суді відповідати.
Бачить багатій — біда буде. Заплатив Миколі гроші, щоб той згодився мовчати.
Прийшов Микола додому з повними кишенями, а жінка вже встигла корову подоїти і молока дітям наливає.
Через якийсь час корова отелилася, і вигодував Микола другу. Стару вирішив продати.
Ідуть вони з жінкою на торг і корову ведуть. Тільки прийшли, а їх обступили з усіх боків купці, бо кращої корови, як у них, у той день не траплялося. Жінка торгується, а Микола роздивляється довкола. Коли бачить — іде оглядати корову її колишній хазяїн. Сказав про це Микола жінці і тихенько вбік. А багач оглянув корову і зашепотів їй на вухо:
— Що, Миколо, знову тебе продають? Так тобі й треба. Та я не такий дурний, щоб тебе купити, — і пішов геть.
А Микола з жінкою продали корову і повернулися додому раді, що насміялися з багача.
