Був собі цар та мав сина Йвана. От Іван-царевич поїхав раз на лови. Приїхав у темний ліс і став гулять конем. Дивиться він, коли летить пташка з золотими крильцями. Тільки що наміривсь стрілять, а позад його щось як зашелестить! Він оглядівся, коли біжить залізний вовк та й каже:
— Давно вже я по лісу гуляю, та не бачив ніколи царевича, а тепер уже наїмсь царського м’яса.
— Не їж мене,— каже царевич,— краще візьми з мене, що тільки хоч.
— Ну,— каже вовк,— тоді я тебе з’їм, як будеш женитись. Довго Йван-царевич не женивсь, а потім батько його й каже:
— Женись, сину. Вже пора.
— Ні,— каже царевич,— не хочу, бо як їздив на лови, то вовк казав — з’їсть, як оженюсь.
Батько йому й каже:
— Ні, не бійся, у мене є багато війська. Воно застрелить вовка.
От вони й поїхали у друге царство сватать царівну. Засватали царівну, пішли в церкву повінчались, а потім забрали царівну і приїхали додому весілля гуляти. Звелів цар війську обступить кругом хату, а молодих завели за стіл і зачали гулять… І тільки що стали музики грать та танцювать молоді, коли чують — військо кричить:
— Вовк біжить! Вовк біжить!
Став добігать залізний вовк до хати, а солдати давай його стрілять. Стріляли, стріляли — нічого не зроблять — біжить напрямки та кусається.
Бачить царевич, що вовк добігає до вікна і скоро в хаті буде, та й кричить: — Сідлайте мені прудкого коня!
Солдати осідлали. Йван-царевич сів на коня і полетів на ньому, як птиця, а вовк за ним.
Біжить царевич степом, коли дивиться — стоїть хата на курячій ніжці. Царевич убіг у хату, а там сидить відьма з трьома дочками. Поздоровкався царевич, а відьма його й питає:
— Чого сюди зайшов, чи по волі, чи по неволі?
— Ні,— каже царевич,— я козак не без долі, зайшов сюди по неволі. Відьма й пита царевича:
— Яка тобі неволя?
— Та, що залізний вовк хоче мене з’їсти.
А відьма й каже:
— Бери за себе мою старшу дочку, то я тебе порятую.
Поручився царевич брать відьмину дочку. Вовк біжить — та прямо в хату і вскочив.
Відьма й пита вовка:
— А що, з’їв царевича?
— НІ,— каже,— утік.
— Ну, як не будеш його їсти, то він буде нам зятем?
(Відьма була жінкою залізного вовка.)
— Чи так, то й так,— каже вовк,— однаково ніхто не трапляється. Впустили царевича в хату, а вовк і каже:
— Як маєш талан, що втік, то тепер будеш із моєю дочкою жить.
От помітили вони, що царевич не дуже любить відьмину дочку, та й радяться самі між собою, як би його з світу звести.
Прикинулась відьмина дочка хворою, і посилають вони його в ліс по живущу і цілющу воду. Пішов царевич до коня та й плаче.
— Тепер уже,— каже,— я пропав.
Кінь і каже:
— Сідай, поїдемо.
Їдуть лісом, коли лежать ґавенята. Став царевич їх забирать, а стара ґава летить та й кричить:
— Кра, кра! Здаля чувати, як царевича в вічі видати.
А далі й пита:
— Чи по волі, чи по неволі?
Царевич відказує:
— Я козак не без долі, зайшов сюди по неволі.
Ґава й каже:
— Що хоч візьми, тільки не руш моїх ґавенят.
Царевич каже:
— Я з тебе нічого не хочу, тільки дістань мені живлющої і цілющої води.
— Добре, дістану, бо я цю воду сама й стережу.
Полетіла ґава до малої пташки, звеліла дістать води й приказує їй:
— Як улетиш у колодязь та набереш води, то не лети вгору, а лети убік.
От пташка набрала води й полетіла убік. Як залетіла вона далеко, а ґава тоді й кричить на весь ліс:
— Кра, кра!
Змії стерегли воду та почули, що наче ґава каже: крав, крав — та встали з місць і пустили з себе вогонь. Бачать, що не запалили злодія, та й кажуть ґаві:
— Брешеш ти, ніхто води не крав.
А пташка долетіла вже до Івана-царевича і оддала йому воду. Царевич сів на коня й поїхав. їде, аж стоїть хата, а в тій хаті сидить дід. Царевич увійшов у хату та й каже:
— Здорові, діду!
— Здоров, Іван-царевич! — Чи по волі, чи по неволі?
— Я козак не без долі, зайшов сюди по неволі,— відказує царевич.
Розказав Йван-царевич дідові, де бував, що видав і куди тепер іде.
У діда тоді якраз баба вмерла, і він хотів її вже ховать, а царевич і покропив бабу живлющою і цілющою водою, вона й ожила. Дід тоді дає царевичу хусточку і навчає, як вовка збутися.
— Як прийдеш,— каже,— додому, то кинеш вовкові на шию хусточку, то з його залізо спаде, і стане він змієм з дванадцятьма головами, тоді ти його поб’єш.
Став царевич з хати виходити, а дід дав йому ще й рушничок.
— На,— каже,— цей рушничок, та як уже позбудешся залізного вовка, то од’їдеш од відьминої хати, та вернися назад, махнеш рушничком — І зробишся котиком, тоді вбіжиш у хату і підслухаєш, що вони будуть балакать, щоб тебе звести; а як захочеш знов стати чоловіком, то вибіжиш надвір, махнеш рушничком і станеш чоловіком.
Приїхав царевич і дає воду. Став вовк брати, а він і кинув вовкові на шию хусточку. Поспадало з вовка залізо, і став він страшенним змієм з дванадцятьма головами. Царевич як рубнув шаблею, так і поодлітали всі ті голови.
Упорався із змієм, помолився Богу, осідлав коня і поїхав додому.
Виїхав у степ і здумав, що йому дід казав. Вернувся він, прив’язав коня до дуба, а сам пішов до хати, махнув рушничком, зробився котиком, вбіг у сіни і кричить:
— Няв, няв!
Стара відьма й каже дочкам:
— Пустіть котика в хату, а то той клятий царевич перевів нашого хазяїна, то ще: й котика переведе.
Впустили котика в хату.
Посідали втрьох на печі та й радяться, як би царевича звести. Старша дочка й каже:
— Я піду на степ та зроблюся криницею, то він нап’ється води та й пропаде. Менша каже:
— А я піду та стану яблунею золотою, то він зірве золоте яблуко, з’їсть та й пропаде.
Найменша каже:
— Я піду та зроблюсь світлицею, а в світлиці буде багато наїдків та напитків, то він ввійде, наїсться, нап’ється й пропаде.
Вислухав котик все, що вони говорили, вийшов надвір, махнув рушничком та став чоловіком і пішов до коня, сів на коня і їде.
Довго він їхав, і захотілось йому пить.
Дивиться — криниця, він зліз з коня і хотів пить, а кінь йому й каже:
— Не пий, а то вмреш.
Він підійшов до криниці, вдарив по ній навхрест шаблею, а з неї кров так і потекла.
Так сталося і з тією яблунею, що золоті яблука на ній були, й з тією горницею з наїдками та напитками.
Сів тоді Йван-царевич на коня й гайда додому. Приїхав додому, ввійшов у хату, а йому всі стали раді-раді. Пообсідали кругом його жінка, батько й мати, і давай він їм усі свої пригоди та історії розказувати.
Живуть вони тепер з молодою жінкою та царствують.
