Був, де не був, один чоловік. Розумів він бесіду всілякої птиці. Став одного разу на дворі, вчув, як говорять собі кури, й стало йому смішно. Сміючись і до хати зайшов.
— Чого ти смієшся? — питає жінка чоловіка.
— Ой жоно-небого цього сказати не можу.
— Чому?
— Бо коли скажу, відразу помру.
— Помирай, лише кажи!
— Добре! Приготуй мені труну. Я ляжу до неї і все тобі скажу.
Приготувала жінка труну, бо дуже хотіла знати, чому газда сміявся. Ліг чоловік до труни й дає жінці останні накази, поради, як його поховати, як вона має без нього газдувати.
— Скажи мені, чого ти сміявся! — і тут жінка — своє.
Чоловік подумав: «Вона чисто хоче мене на той світ вирядити. Подивлюся ще на сонце, на білий світ й тоді вже помру».
Устав із труни, вийшов надвір. Сонечко світить і гріє, кури в пилюці гребуться. Коли півень побачив свого газду, скочив на пліт, тріпнув крилами і весело кукурікнув:
— Кукуріку-у-у! Кури, ходіть сюди! Я у вас один, вас у мене тридцять! Та ви мене всі слухаєте, що не кажу, що не роблю! А наш господар, неборак, не може порадити собі з одною жоною! І мусить помирати-и-и!
— Та чого мусить помирати! — питають кури півня.
— Бо дурний!
А чоловік зрозумів усе, що говорила птиця, і зайшов до хати. Жінка напосідає:
— Кажи та кажи, чого ти сміявся?
— Жоно божа, дай ти мені спокій! Тут би помирати, а тобі усе ще дурниці в голові. Коли вже нарозумишся?
— Помирай, але кажи, чого ти сміявся!
Півень слухав бесіду чоловіка й жінки під вікном, тріпнув крилами і знову:
— Кукуріку-у-у! Господарю, навчи жону розуму!
Чоловік так і вчинив. Узяв жінку за руку і почав святити.
— Хочеш знати, чого я сміявся? Хочеш знати, чого я сміявся?..
Півень вискочив на пліт і з плота:
— Ну, то-то, то-то, то-то!
А кури:
— Так-так! Так-так-так!..
— Ой, не буду більше, не буду!..— почала проситися жінка.
А півень загорлав:
— Чоловік нарозумив жінку-у-у! Чоловік нарозумив жінку-у-у! Коби помер, бідувала би без нього! А так будуть жити…
