Було де не було, діялося в сімдесят сьомій державі, за скляними горами, за молочними ріками. Так би пани трималися на силах, як пісок на вилах. Я їх не лаю, дай їм, боже, що сам гадаю. Був один Леменько, що тримався легенько, мав ногавиці полотняні, дерся на стіни дерев’яні…
Жив де не жив чоловік, що мав трьох синів. Послав той чоловік синів до лісу дров нарубати. Сини полуденок узяли, а вогонь забули. Прийшов обід, треба ватру розпалити. Каже старший син:
— Я вилізу на бука і гляну, де куриться.
— Виліз хлопець на бука і бачить: вогнище не так уже й далеко. Спустився на землю й каже братам:
— Іду я по вогонь.
І пішов. Приходить до вогню, а коло нього сидить дід. Хлопець привітався:
— Добрий день, няньку!
— Добрий день, синку! Що ти шукаєш?
— Шукаю вогонь. Ми, три брати, прийшли до лісу дров нарубати. Полуденок собі взяли, а вогонь забули.
— Я тобі, синку, дам вогню, якщо ти мені розкажеш казку без правди.
— Розкажу…
— Сідай, кажи!
Хлопець почав:
— Коли я був молодий, ходив по вечорницях…
Вхопив дід вила, проткнув ними легіня і каже:
— Це правда!
І кинув хлопця у казан.
Приходить за якийсь час добути вогню середущий брат. Привітався:
— Добрий день, няньку!
— Доброго здоров’я, синку! Що шукаєш?
— Шукаю вогню. Ми послали старшого брата добути вогонь — а ні брата, ні вогню…
— Я тобі, синку, вогонь дам, якщо мені казку без правди розкажеш.
— Розкажу.
— Сідай, кажи!
Хлопець почав:
— Коли я був молодий, ходив по вечорницях…
Дід вхопив вила, проткнув хлопця, кинув у казан і сказав:
— Це була правда!
Приходить молодший брат. Привітався:
— Добрий день, няньку!
— Доброго здоров’я, синку! Що шукаєш?
— Шукаю вогню. Мої старші брати вже пішли, та ні їх, ні вогню.
— Я тобі, синку, дам вогню, якщо мені розкажеш казку-небилицю.
— Розкажу.
— Сідай, кажи!
Хлопець почав:
— Коли мій няньо народився від мамки, треба було його хрестити. Сам я мусив іти на небо до святих, бо давно попів не було, дітей хрестили святі. Коли я дістався на небо, пішов широким полем. І знайшов велику купу вівсяної полови. «Ну,— думаю,— зараз я собі скручу мотуз до самого неба, аби мав по чому видряпатися вгору». Так і вчинив. З вівсяної полови скрутив довгого мотуза, протягнув до неба і лізу вверх. Виліз я, а мотуз неба не дістає. Що чинити? Я довго не гадав. Спустився, відрізав з кінця мотуза від землі, прив’язав до кінця від неба і так вибрався на небо. Вибрався й кажу святим: «Мого нянька треба похрестити! Бо мій нянько народився!» Та не так воно швидко діялося, як швидко мені говориться. Спустився мотуз до землі, а земля ще далеко. Піднявся я до неба, підрубав шматок мотуза, прив’язав до кінця від землі й так дістався иа праведну землю. Подумав собі так: коли святі мого нянька похрестять, треба їм якусь гостину справити! Запріг я чотирьох волів у воза: двох чужих, двох не моїх. Привіз напою повен віз. Хочу до комори заїхати з возом, та не вміщаюся. Що чинити? Взяв я сверло, провертів дірку і так з биками й возом заїхав до комори. Залишив усе в коморі й думаю, що треба муки на гостину намолоти. Запріг я знову чотирьох волів: двох чужих, двох не своїх, наклав зерна повний віз і рушив до млина. А мельник каже: «Нема млина вдома, пішов ягоди збирати в хащу». «Та що чинити з мішками?» — «Носи сюди. Млин зараз прийде». Залишив я воли й воза, йду додому млиновицею і виджу: з води верба росте. Дивлюся: у вербі дупло велике. А в дуплі ціріпкають печені пташки. Підійшов я до верби, сунув руку в дупло — рука не йде. Сунув пальці, не йдуть. Ей, коли я розсердився, сам виліз! Та я вже добре зголоднів, з’їв печені пташатка. Дивлюся вниз і вгору — мудрую, як з дупла вийти. Та вийти нелегко. У видів сокиру коло млина, взяв сокиру і давай вирубуватися з дупла. Махнув раз, махнув удруге, а сокира взяла та й опоросилася. Одні поросятка я встиг спіймати, інші втекли…
Дід слухав, слухав і раптом крикнув:
— Досить! Неправда, песій сину!
— Ви хотіли казку без правди!
Дід узяв залізні вила, вихопив з казана старшого і середущого братів, а молодшому каже:
— Тримай мішок, я дам тобі грані!
Та у хлопця мішка не було. Скинув він сірячину, зав'язав рукави — дід і накидав до них жару.
— Тікай і не оглядайся! Бо коли оглянешся, соляним стовпом станеш!
Побіг хлопець додому, побігли за ним і брати. Дивиться хлопець дома, а в рукавах сіряка золото й срібло.
Почали брати ґаздувати і добре зажили собі.
Казка — небилиця. Свербить мене потилиця. Я собі сів на потак — гадайте, що не так. Я собі на весло — сюди мене принесло…
