Був собі чоловік та жінка, мали вони козла й барана.
— Ох, жінко,— каже чоловік,— проженемо ми цього барана і козла, а то вже вони у нас дурно хліб їдять… А вбирайсь, козел і баран, собі з богом, щоб ви не були у мене і в дворі.
Пошили козел і баран собі торбу та й пішли.
Ідуть та й ідуть. Посеред поля лежить вовча голова. От баран дужий, та не сміливий; а козел сміливий, та не дужий.
— Бери, баране, голову, бо ти дужий.
— Ох, бери ти, козле, бо ти сміливий.
Узяли вдвох і вкинули в торбу. їдуть та ідуть; коли горить вогонь.
— Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з’їли.
Приходять туди, аж то вовки кашу варять.
— А, здорові, молодці!
— А, драстуйте, братці, драстуйте!.. Ще каша не кипить, м’ясо буде з вас…
Ох, баран уже злякавсь, а козел давно уже злякався. Козел і каже:
— А подай лишень, баране, отую вовчую голову.
От баран і приніс.
— Та не цю, а подай більшу,— каже козел.
Баран знову цупить ту ж саму.
— Та подай ще більшу.
Ох, тут уже вовки злякались. Стали вони думати-гадати, як би відціля утекти.
— Славна, братці, кумпанія, і каша гарна кипить, та нічим долить; піду я по воду.
Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо з вашою кумпанією!»
Як почав другий того чекати, став думати-гадати, як би й собі відтіля удрати. «Е, вражий син, пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку».
Як побіг, так і не вернувся. А третій сидів-сидів:
— Ось піду лишень я, так я їх прижену.
Як побіг, так і той рад, що втік.
— Ох, нум, брате, скоріше хвататься, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убратися.
Ох, як одумався вовк:
— Е, щоб нам трьом та козла і барана бояться?! Ось ходімо, ми їх поїмо, вражих синів.
Прийшли. Аж ті добре справлялись, уже з куреня убрались. Як побігли, та й на дуба забрались.
Стали вовки думати-гадати, як би козла та барана нагнати. Як стали йти і найшли їх на дубі. Козел сміліший — ізліз на самий верх, а баран не сміливий — так нижче.
— Ох, лягай,— кажуть вовки ковтуноватому вовкові,— ти старший; та й ворожи, чи не побачимо їх.
Як ліг вовк догори і почав ворожити! Баран сидить на гіллі та так дрижить; як упаде, да на вовка. Козел сміливий не став зівати, а як закричить:
— Подай мені ворожбита!
Вовки як схватились та насилу відтіля убрались.
