Був бідний чоловік. Він не мав нічого, крім одної курочки. Каже своїй жоні:

— Жоно, не маємо що їсти, продаймо нашу курочку!

Поніс чоловік курочку на торг. Побачив купець на голові у птиці хрест і каже:

— Може, я куплю цю курочку, та мушу спитати у рабина дозволу, бо хрест у неї на голові.

Пішов купець до рабина, а той йому каже:

— Можеш собі купити. Заплати, скільки просить. Лиш най заріже оту курку, зварить її і принесе варену, та так, аби з неї нічого не пропало.

Так і зробили. Купив купець курочку й чекає, коли її дадуть йому зварену. А чоловік за гроші взяв муки, приніс додому й каже:

— Жоно, оцю курочку обскуби і звари, щоб купець узяв готову, зварену.

Поставили курочку варитися, а самі пішли у ліс по гриби, аби було щось до токану[1].

А в того чоловіка були два малі хлопчики. Коли батько з матір’ю відходили, то їм наказали:

— Хлопці, варіть курочку, та аби нічого з неї не з’їли.

А хлопчики, як курочка зварилася, дорадилися:

— З’їмо щось таке, аби няньо з мамою не примітили.

Один з’їв печінку, другий голову. Але коли з’їли, то побоялися батьків і втекли до хащі.

Прийшов купець за куркою і бачить, що голови й печінки немає.

— Та я тобі казав, щоб нічого не бракувало з курочки, а тут голови й печінки немає! — накинувся він на чоловіка.

— Це мої хлопці з’їли й зі страху повтікали.

— Поверни мені гроші, бо курочки я брати не буду, коли в неї немає голови й печінки.

— Я гроші не поверну, бо за них уже купив муки і ми собі зварили токану.

Пішов купець ні з чим.

А хлопчики пустилися по світу і потрапили в місто. Не знають, де дітися Лягли під ворота одного будинку. А в тому будинку жив багатий граф. Якраз цієї ночі він помер. А стражник на все місто барабанив: «Хто вранці зайде першим у графський будинок, той буде за графа». Хлопець, що з’їв із курочки голову, не спав і почув, що стражник оголошував. Він рано-вранці першим зайшов у графський двір. Там і залишився.

А його молодший брат зостався під воротами й почав плакати:

— Що мені тепер робити одному? Йду в хащу й там загину!

Плакав він довго, аж здрімався. Постелив собі під голову хусточку і спить. Коли проснувся, бачить, що йому з вуха випали гроші. Повернувся на другий бік — гроші впали і з другого вуха. Подумав собі хлопець: «Ну тепер буду добре жити!» Купив собі одяг, а потім зайшов у корчму поїсти. За столом питає:

— Що в цьому місті нового?

— Нічого нового не чути,— кажуть йому люди.— Тільки в царя є хитра дочка, ходять до неї в карти грати і всі програють.

— Я би пішов до неї покартятися, та я — простий хлопець, а вона — царівна.

Корчмар то почув, пішов у палац і сказав царівні:

— У мене полуднує один простий хлопець, хотів би з тобою пограти в карти. Чи може прийти?

— Може, якщо має великі гроші,— дозволила царівна.

Пішов хлопець грати. Царська дочка розкинула карти і стала вигравати. Тоді він витяг із кишені хустку, простелив і ліг на неї головою. Знову з обох вух викотилися золоті. Царівна питає:

— Від чого тобі падають з вух гроші?

— Бог таке дає,— посмішкується хлопець.

І дівчина каже:

— Пішли спати, бо я дуже стомлена. Ходи зі мною, в моє ліжко.

— Я не піду, бо я простий хлопець, а ти — царівна.

— Не біда, лягай і спи.

Він ліг, а царівна йому не дає спокою. Питає:

— Від чого тобі з вух падають гроші?

Доти допросила, що він їй розповів: «Була у нас курочка. Брат з’їв з неї голову й став графом, а я з їв печінку — і мені з вух котяться золоті».

Уночі дівчина встала, запалила свічку, зробила щось випити й дала хлопцеві. Як тільки він випив, йому стало недобре і почав блювати та так, що виблював курячу печінку. Царівна промила ту печіночку й нараз проковтнула. Тепер їй із вух почали падати гроші. Хлопця вигнали з палацу. Пішов він і плаче:

— Біда мені, біда мені, піду в хащу й десь загину!

Ходив по хащі, по лісові голий і голодний. Раптом йому запахли груші. Найшов і з’їв одну грушку. Як тільки з’їв, то виросли йому з голови роги, та такі великі, що не може по хащі ходити. Плаче:

— Ну, аж тепер мене бог побив! Мало що голоден — тепер уже не можу й ходити!

Йде помалу і знайшов криницю. Думає собі: «Хоч води нап’юся». Напився води — і роги відпали. Но слава богу!

Почав рубати пруття. Нарубав і виплів собі кошика. Нарвав у кошик груш, зачерпнув у скляночку водиці й пішов під царський двір.

Груші запахли і принцесі. Вона каже служниці:

— Ану, йди подивися, мабуть, чоловік продає десь груші.

Служниця пішла і під воротами побачила хлопця.

— Чи продаєте груші?—питає його.

— Продаю.

— Продайте принцесі, бо дуже їй запахли.

— Я принцесі дам і так, без грошей. На, бери: дві груші — для принцеси, дві — цариці і дві — цареві Але сама не пробуй їсти груші.

Молода принцеса жила в одній кімнаті, цариця — в другій, цар — у третій. Як з’їли вони груші, то всім трьом на головах повиростали роги, та такі великі, що не можуть ані ходити, ні лежати.

А хлопець був чесний — решту грушок висипав у такому місці, щоб їх ніхто не знайшов. Живе собі помалу і чекає, що то буде з царськими рогами.

А до царя приходять всілякі дохтори — помогти не можуть.

А хлопець купив собі докторську одежу, зайшов до корчми і знову розпитує:

— Що нового в місті?

— Нового є досить,— кажуть йому люди.— У царя, цариці і принцеси виросли роги на голові. І скільки є в державі докторів — ніхто не може зняти ті рожиська.

Хлопець похвалився:

— А я можу зняти!

Корчмар побіг у царський двір і сказав, що він знає молодого доктора, який береться вилікувати царську родину від рогів.

— Нехай прийде до мене! — зрадів цар.— Я дам йому все, що буде хотіти!

Прийшов хлопець у палац і найперше зайшов до принцеси. Почав крутити її роги. Вона не дає — плаче, що болить. Тоді хлопець крикнув:

— Давай сюди курячу печінку!

Вона реве ще гірше. Хлопець узяв сокиру і почав рубати її роги. Рубає і кричить:

— Давай назад курячу печінку! Давай назад!..

Принцеса побачила, що мусить віддати, бо лишиться не тільки без рогів, але й без голови. Погодилася. Хлопець обмив печінку, проковтнув — і знову йому з вух почали котитися новенькі золоті. Він зрадів. Принцесі дав напитися водиці — і роги відпали. Дав і цареві, і цариці — і в них роги відпали. А хлопець попросив, аби цар дав за нього дочку.

Справили весілля. Прийшли міністри, графи. Так хлопець зустрівся зі своїм братом — графом. А після весілля вони взяли до себе і бідних батьків.

І казці кінець.

[1] Токан — страва з кукурудзяної муки