Одна жінка мала дурного чоловіка, що звався Іваном. Якось його послала у млин — дала змолоти віко[1] жита. І наказала, щоб вернувся, коли погода буде ні ясна, ні хмарна.

Іван зібрався до млина, прийшов, змолов жито і вичікує, коли буде пі ясно, ні хмарно. Та й видивив, що мельник із кожного віка бере собі мірку. Ще й весело каже:

— Будеш іти, Іване, додому, то говори людям: «Бодай з віка — мірка!»

Іван вибрав погоду і рушив у дорогу. Бачить, селяни жнуть пшеницю. І каже він женцям:

— Бодай з віка — мірка!

А люди, коли вчули, що подорожній їм бажає, почали лаяти його і мало не побили.

— Аби ти, чоловіче, так нікому більше не казав. Коли зустрінеш інших, то кажи: «Бодай би ви не переносили та не перевозили — аби так много мали!»

Іван собі добре затямив їх пораду й несе міха далі. По дорозі стрів людей, що несли мерця. Він нараз побажав:

— Бодай би ви не переносили та не перевозили — аби так много мали!

Люди посунули на нього, ледве не розірвали. Коли вирвався й побіг, гукнули йому вслід:

— За іншим разом кажи так: «Бодай таке ніколи не чувати, ніколи не видати!»

Іде Іван далі. Зустрічає в дорозі весілля: люди співають і танцюють — ведуть молоду. Іван став і каже:

— Бодай таке ніколи не чувати, ніколи не видати!

Його знову потовкли і намовили своє:

— Коли таке увидиш, то кажи: «Бодай ти з нею, молодою, обнімався й цілувався!»

Іван іде побитий і обірваний. Раз бачить чоловіка, що веде свиню. Не довго думав і сказав:

— Бодай ти з нею, молодою, обнімався й цілувався!

Той стис у руці палицю — почав нею навчати Івана:

— Аби ти знав, що в такому разі потрібно казати: «Бодай ти сим наївся до шиї, а помастився аж до ліктів!»

Іван ніяк не міг зрозуміти, за що його б’ють, коли він завжди робить за порадою. Та йде собі далі. Бачить, один чоловік везе в поле гній. Іван зняв крисаню і почав казати:

— Чоловічку добрий, бодай ти сим наївся до шиї, а помастився аж до ліктів.

Чоловік сердито скочив з воза, але Іван більше не чекав. Як пустився, то біг з тяжким міхом до самої хати. На щастя, його хата була вже недалеко.

[1] Віко — міра сипких продуктів.