Жили два брати — бідний та багатий. У бідного було повно дітей, а в багатого — нікого, ніякої родини.
Якось зайшов багатий до бідного й кличе його до себе робити. Бідний каже:
— Я піду до тебе робити, але скажи, скільки ти на день будеш мені платити.
— Заплачу тобі за день ицю мелайної муки, зате їсти не буду давати.
Коли дійшли згоди, багатий сказав:
— То завтра — до роботи!
Уранці, тільки зазоріло, бідняк зібрався і пішов до брата на роботу. Там працював цілий день голодний. А як настав вечір, багатий бідному відміряв одну ицю муки.
Прийшов бідняк додому, жінка зварила з муки чиру[1], і зразу поїли.
Так ходив він до брата робити. Працював у нього вже немало днів — за ту ж саму платню, про яку домовлялися.
Та одного вечора, коли бідняк закінчив роботу й хотів іти додому, багач йому каже:
— Ти, брате, додому сьогодні не підеш, бо женемо волів на торг.
Випустили волів із хліва, зібралися і йдуть. Ішли довгий час. Так дійшли до одного хреста на розпутті, а там почав бідний казати багатому:
— Брате, дай ти мені трохи хліба, бо я такий голодний, що вже не можу йти.
— Я тобі дам хліба,— відповів багатий,— якщо даєш одне око виколоти.
Бідняк не мав, що вибирати, бо дуже зголоднів, і дав виколоти око
Багатий дав йому трохи хліба, і прийшли на торг. Як продали волів, вернулися додому.
І далі бідняк робить у багатого за ицю муки в день.
Працював цілий тиждень, а через тиждень знову треба йти з биками. Зібралися і пішли на торг. Дійшли до хреста, й бідняк знову каже:
— Дай, брате, трохи хліба, бо я вже не можу йти від голоду.
— Я тобі дам хліба,— відповів багатий,— якщо даєш і друге око виколоти.
Виколов йому і друге око і дав трохи хліба.
Але після цього вже не треба було помагати гнати на торг волів. Лишив бідного брата посеред дороги і пішов з волами сам.
Сліпий потягся під дерево й тяжко зажурився.
Раз прилетіла пташка, сіла собі на гілці й почала говорити:
— Якби хтось знав, що в шести кроках від дерева є чарівна криниця, та якби водою з тієї криниці промив сліпому очі, то чоловік би ще світу побачив. А від криниці у двох кроках закопаний під горбом кітлик із грошима.
Сліпий почув, що говорила пташка, та й почав помалу йти, рахувати кроки. Справді натрапив на криницю, помився водою — і нараз у нього з’явилися очі. Тоді ступив два кроки під гірку, погріб руками землю і знайшов кітлик з грішми. Приніс його додому й почав ґаздувати.
Багач, як побачив, що брат уже багатший за нього, прийшов і питає:
— Кажи мені, як ти розбагатів? Та й звідки в тебе очі, якщо я їх виколов?
Брат розповів усе, що з ним сталося.
— Веди мене на те саме місце, виколи мені очі та залиши сліпого, під деревом. Якщо цього не зробиш, я візьму в тебе і ці очі — разом з головою! — каже багач.
Брат повів його туди, виколов йому очі та й залишив, сліпого, під деревом. Багач знайшов криницю, помився і прозрів. Зразу ж почав шукати котел. Але під ним відкрилося озеро, і багач пропав.
А бідняк ґаздує собі далі. Одного вечора ліг спати, а пташка сіла на вікні й почала співати:
— Там, у такій і такій державі, захворіла царська донька на сухоти. Та якби хтось із тої криниці набрав у чотири скляночки води й пішов у царський двір, то та вода помогла би хворій.
Чоловік набрав води й пішов до царя.
— Та ти дохтор? — спитав цар, коли його побачив.
— Дохтор, пресвітлий царю.
— Якщо мою доньку виведеш на здоров’я, я тобі дам велику нагороду!
— Виведу, чого би ні? Лише мені треба окрему кімнату, аби я тут пробув чотири дні. За той час до царівни ніхто не сміє заходити, тільки я один.
Зайшов до хворої і питає:
— Що вас болить?
— Нічого,— відповідає дівчина,— лише не годна їсти.
Дав їй напитися води з одної склянки. Другого дня знову дав напитися. На третій, на четвертий день попила — і зразу ожила, зарожевіла. Почала просити:
— Мамко, дайте мені щось поїсти.
Цар побачив, що донька здорова, і дав чоловікові стільки золота, скільки той хотів, та й відправив додому.
Тепер уже мали з чого жити до самої смерті — і він, і його діти. Ще й нині живуть.
[1] Чир — страва з кукурудзяної муки
