Одному шевцеві дуже захотілося увидіти світу. От він поманджав, куди очі дивилися. Ішов день, два, три, а на четвертий — став, бо дуже зголоднів. Увійшов до хати якогось газди. Там якраз сідали до обіду. Господар спитав гостя:
— Ти хто будеш?
— Ремісник.
— Який? Може, кравець?
Швець собі подумав: «Як відповім, що не кравець, то він, може, і їсти не дасть». Тому відповів:
— Та кравець, ая…
— О-о, коли так, то сідай обідати, а потім дам тобі роботу,— втішився газда.
Швець сів до столу і поїв за трьох косарів. Після обіду газда показав сувій сукна й питає:
— Що може вийти з того?
Швець розгорнув сукно, поміркував і каже:
— Буде два великих, а один малий…
— Ні, думаю, вийде ледве один великий і один малий…
— Не говоріть так, газдо, я то ліпше знаю.
Господар затявся:
— Я теж не є дурний… З цього сукна вийдуть лише два сардаки: один великий, а другий малий.
— А я думав, газдо, про три міхи, бо я є той кравець, що шив мішки, а не сардаки.
— Мені мішків не треба! — накинувся на шевця господар.
Той вийшов за ворота і рушив додому: доста йому зі світу!
