Про невірних жінок

Українська казка

Був один цар і мав він двох синів. А ті сини жили коло нього вже багато літ. Постарів цар і почав казати:

— Сини мої! Женіться, щоб я видів хоч ваше весілля.

І молодший взяв собі царівну з іншої держави, а старший залишився коло свого батька і перебрав царство.

Царює він, царює — і діло йде ще ліпше, як при батькові.

Молодий цар зібрався на лови. Замок лишив на одного дурня, що служив цареві найвірніше. А цариця зовсім не зважала на того божевільного, робила, що хотіла.

Цар ходив по лісу цілий день і повертається додому. А дурень скочив сперед нього й каже:

— О пресвітлий царю! Що сталося в замку! Цариця тобі зрадила — взяла собі дванадцять дівчат і пішла з вояками.

Цар дуже розізлився:

— Чи то правда, що ти мені кажеш?

— Правда, пресвітлий царю! Не віриш — заховайся завтра в зільнику, сам будеш усе видіти!

Другого дня цар знову зібрався на лови. Та відійшов він недалеко і таємним ходом повернувся в замок. Там сховався в зільнику, чекає. Бачить: дванадцять молодих дівчат ведуть царицю в сад. А там до них вибігли молоді вояки — і пішли забавлятися.

Цар вихопив шаблю, відрубав жінці голову. Інші повтікали.

А цар сів і журиться. Бо думає, що вчинив недобре. Покликав дурня й каже:

— Ти був мені завжди найвірніший. Передаю тобі престол, а сам іду по світу. Може, колись повернуся в замок. А коли ні — царюй на здоров’я.

Сів на коня і поскакав. Приїхав він до тої держави, де царював його молодший брат. Побачив той схудлого, постарілого царя і аж не впізнав.

— Брате мій, то ти?

— Я… Прийшов до тебе, може, і померти. Маю таку хворобу, що не знає ліків.

І старший брат не їсть, не п’є, не спить.

Як минуло чотирнадцять днів, молодший брат кличе його в ліс:

— Ходімо на лови! Може, на вільному повітрі тобі стане легше.

— Іди сам, я не піду, — відповідає старший. — Ноги мені не служать.

Вирядив молодшого на лови, а сам сховався у зільник і тихо лежить. Раз видить: цариця у красній одежі вийшла на прогулянку, а з нею дванадцять молодих дівчат. Тут же появилися молоді вояки, і всі пішли в гущавину саду.

Старший брат повеселішав.

Повернувся додому молодший і дивується:

— Ти, брате, вже здоровий? Але які ліки тобі допомогли?

— Брате мій! — відповідає старший. — То є такі ліки, що коли дізнаєшся, захворієш так само, як я. А я тобі цього не бажаю.

Та молодший просить сказати про все і не дає спокою — дуже хоче знати, що ж таки допомогло його братові. Просив до того часу, поки той не виказав:

— Ліки знайшла для мене твоя жінка.

— Кажи ясніше, що це означає!

— Я тобі повів би все, але ти не повіриш, розсердишся на мене.

— Не розсерджуся, кажи!

— Тоді слухай! У своєму царстві я теж ходив на лови. Але у замку лишав дурня, який подивився за моєю жінкою: вона брала дванадцять дівчат і йшла із вояками розважатися у сад. Я відрубав їй голову. Але тепер увидів, що й твоя така. Коли не віриш, можеш перевірити!

Молодший брат прийняв пораду старшого. Другого дня він вийшов на лови, та вернувся потаємним ходом і сховався в зільнику.

Чекав не дуже довго. Молода цариця з дванадцятьма дівчатами вибралася в сад і там кожна пішла з вояком.

Молодший брат теж вихопив шаблю і відрубав невірниці голову.

— Ну, брате мій! Залишив ти царство, залишу і я. Тепер ми собі рівні, можемо йти по світу разом.

Осідлали добрих коней, поїхали горами й лісами. Але мовчать — зажурені, що все загубили.

Вибралися брати на красне поле. А там стоїть дуб — такий превеликий, що аж страшно глянути на нього. Брати зупинилися і дивуються:

— Скільки ми не виділи дерев, а такого ще не зустрічали.

Сіли під дуба, відпочили, а далі старший молодшому каже:

— Ходімо звідси, бо ця тінь мене вже морозить. Вона якась нечиста.

— Зачекаємо! — відповів молодший. — Ліпше вилізьмо на дуба; а може, тут щось і підвартуємо?

Вилізли на дуба і помітили, що неподалік лежить велике озеро. Дивляться брати, а з води виходить якийсь велетень, несе на плечі скриню. Прийшов під дуба, сів собі у затінку. Далі вийняв з кишені ключі, відімкнув ту скриню. А зі скрині вийшла прекрасна принцеса. Вона легенько погладила велетові голову і нараз він заснув. А принцеса дивиться довкола, глянула й угору. Помітила на дубі братів, але спокійно каже:

— Ходіть сюди, не бійтеся нічого!

— Злізли брати з дерева, а красуня взяла їх за руки і повела полем. Ідуть, ідуть, а молодший брат усе кидає оком на принцесу. І помітив, що на шиї в неї — срібна ниточка, а на нитці — золоті жуки. Не втримався молодший, щоб не запитати:

— Принцесо, чому носиш низанку жуків?

Красуня засміялася:

— То у мене пам’ятка. Скільки на ниточці жуків — зі стількома любасами я собі гуляла. Було їх у мене вісімдесят чотири! Тепер ви два — вісімдесят п’ятий і вісімдесят шостий!

Коли брати почули таку бесіду, нараз вернулися під дуба, сховалися в гіллі.

Прийшла принцеса. Розбудила велетня, а той знову замкнув її у скрині, перекинув на плече і зник на дні озера.

Брати говорять між собою:

— Що ми наробили? Принцесу замикають і то вона знаходить любасів. А ми жінок лишали незамкненими… Даремно їм відрубали голови, покинули царства.

І повернулися додому.

Там знову поженилися і так живуть донині.

Джерело: Дванадцять братів. Закарпатські казки.— «Карпати», Ужгород, 1972.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up