Було, де не було, жив собі цар. А в його державі ніколи сонце не світило. Цар дав повідомити по цілій державі: хто йому принесе сонце, за того він віддасть свою доньку і передасть половину царства.

Царські сини і богатирі пробували дістати йому сонце, але їм не вдалося

Почув про це діло Парубок-Переможець. Він був ще дуже молодий — мав вісімнадцять років.

Прийшов до царя, сів собі під воротами. їсть хліб із салом. А тої хвилини підбігла до нього біла мишка і проговорила:

— Переможцю, дай мені кусочок. Я тобі буду в пригоді.

— Сідай та їж зі мною разом.

Коли пообідали, мишка красно подякувала й каже:

— Я буду з тобою. Ти не звертай ні на що уваги. Йди прямо до царя і попроси сорок солдатів на конях, а для себе попроси коня, що на ньому носиться сам цар.

Хлопець так і зробив. Підійшов до царя, поклонився і каже:

— Пресвітлий царю, дозвольте мені принести вам сонце…

Цар спочатку не хотів про це й говорити, бо дуже багато сміливців пропало. Парубок його просив. Тоді цар погодився і спитав його:

— Що тобі для цього діла треба?

— Дасте сорок солдатів на конях, а мені — вашого білого коня

Цар недовго думав — дав усе, що він просив. І наповідає:

— Дивися, парубче, чимскоріше повертайся з сонцем…

Як вивели білого коня і хлопець сів на нього, мишка вабігла під сідло. Цар побачив це й подумав: «Цей робить не так, як інші».

Пустилися в дорогу. Мишка вилізла з-під сідла і каже:

— На третій день доїдемо до одної води. Через воду буде міст, але мостом ходить шаркань[1] із сімома головами. Далі йти не можна, треба вбити шарканя…

На третій день дійшли до моста. Парубок сказав солдатам:

— Тут будемо ночувати. Сідайте край дороги і відпочивайте.

Коли настав вечір, він наказав одному солдатові:

— Ти цієї ночі не сни, а вартуй. Як піду на міст, ти зачерпни в погар[2] води й дивися: коли вона почне кипіти — знай, мені біда! Зразу виходь на міст…

Переможець вирвав дошку на мості, заліз під міст і чекає… Раз о дванадцятій годині чує: далеко щось іде, аж земля трясеться.

Приїхав шаркань на коні, а кінь на мості став і далі не йде. Шаркань розсердився:

— Чого ти став?.. Знаю, що немає коня над тобою, а пана наді мною! Може, Парубок-Переможець десь близько і хотів би зі мною поборотися?

Хлопець вискочив з-під моста і закричав:

— Ось я тут! Як хочеш — рубатися шаблями або розщибатися?

— Рубатися шаблями!

І почали битися. Переможець зрубав шарканеві всі голови, відрізав кінчик язика з кожної голови і сховав. Коня шарканя подарував солдатам…

Їдуть далі. Через три дні доїхали до другого моста. По дорозі мишка розповіла хлопцеві що і як робити. Сказала, що другий шаркань — з дванадцятьма головами.

Коло моста стали, і Переможець послав солдатів на правий бік дороги відпочивати. Сам відірвав дошку, заліз під міст і сховався — чекає.

Опівночі чує: земля трясеться і сильний вітер знявся. Прискакав на коні шаркань з дванадцятьма головами. Його кінь на мості зупинився. Шаркань сердито крикнув:

— Що з тобою, коню? Ти ніколи піді мною не ставав? А може, тут Парубок-Переможець? Чув я, що вже мого брата знищив. Айбо я його уб’ю!

Парубок вискочив з-під моста:

— Ей, ти, шарканю, не хвалися напеоед!.. Як хочеш — рубатися чи розщибатися?

— Рубатися шаблями!

І почали рубатися Так рубалися, що аж вітер віяв. У три години ночі Переможець відрубав шарканеві всі дванадцять голів, відрізав кінці язиків і сховав.

Їдуть далі… По дорозі мишка розповіла, що буде далі:

— Приїдемо на третій міст. Тим мостом ходить найстарший шаркань, який уже має двадцять чотири голови. Будь дуже обережний…

Через три дні доїхали до третього моста. Парубок сказав солдатам:

— Тут будемо відпочивати. Сідайте собі на правий бік дороги…

Сам задумався. Питається від нього солдат:

— Що ти задумався?

— Тут є над чим думати…

— Не журися… І я допоможу.

— Добре… Дивися, аби не заспав. Візьми погар води і постав коло себе. Коли вода почне кипіти, спіши до мене.

Відірвав хлопець з моста дошку, заліз під міст, чекає.

Опівночі чує: страшний гуркіт, земля дрижить, вітер віє. їде страшний шаркань із двадцятьма чотирма головами. На мості його кінь раптом зупинився. Шаркань на нього розізлився:

— Ей, пси би з тебе м’ясо їли! Чого став? Знаю, що немає коня над тобою, а нема пана наді мною! Може, Парубок-Переможець десь тут поблизу? Чув я, що вже двох моїх братів знищив. Айбо його вб’ю я!

Парубок вискочив з-під моста:

— Не хвалися наперед!.. Як будемо битися — шаблями рубатися чи розщибатися?

— Рубатися!..

Почали рубатися. Аж вітер віє і ліс шумить… Три години б’ються. Парубок зрубав шарканеві вже двадцять голів і геть змучився… Вода в погарі почала кипіти. Солдат схопив шаблю, побіг на міст і допоміг зрубати ще чотири голови…

Поїхали далі. Приїхали до одного коваля, в якого було сімдесят сім помічників. Переможець зайшов у кузню і попросив старшого майстра, щоб зробив йому шаблю, бо з його старої шаблі тільки одна ручка залишилася.

Каже майстер:

— Я би вдячно викував тобі нову шаблю, але як мої пани увидять тебе, то згублять нас обох.

— Твоїм панам уже давно ворони очі виклювали,— сказав парубок і розповів, що з ним трапилося в дорозі.

Тоді коваль погодився зробити нову шаблю.

— Я пошлю свого майстра до Чорної гори, щоб довідався, чи живуть ще мати і жінки шарканів… Ей, Митре! — покликав коваль майстра.— Збирайся на Чорну гору… Зробишся комаром і підслухаєш, що там говорять.

Митро зробився комаром і полетів на Чорну гору. Чує розмову. Каже жінка молодшого шарканя:

— Згубив Парубок мого чоловіка, айбо уб’ю я його!

— А як ти його вб’єш?—запитують інші.

— Коли він буде йти по сонце, я зроблюся красною косицею. Він, молодий і дурний, захоче мене вирвати.

І тільки доторкнеться — одразу загине.

Інші дві жінки кажуть:

— Якби він був розумний і махнув шаблею навхрест — то косиця би розсипалася.

Говорить жінка середущого шарканя:

— Ти його не уб’єш, а я його уб’ю!

— Як ти його уб’єш?

— Я зроблюся криницею. А Парубок захоче напитися води. І як тільки нап’ється — одразу загине.

— Якби він був розумний, махнув би шаблею навхрест — і криниця пропала би,— кажуть на те інші.

Заговорила й жінка старшого шарканя:

— Ніхто з вас не уб’є його, тільки я його уб’ю!

— Як ти його уб’єш?

— Напущу велику спеку і поставлю при дорозі корчму, в якій буду продавати пиво. Солдати, розгарячені, зайдуть випити пива і всі загинуть…

Тоді заговорила до них стара мати.

— Ви його не згубите… Згублю його я!

— А як ви його згубите?

— Я пущу одну губу землею, а другу — небом і з'їм його!

Всі три крикнули:

— Якби він був не дурний та взяв вас за язик і потім до коваля, та щоб коваль викував із вас чорну кобилу, то на ній би хлопець дістав сонце.

Митро все записав собі й записочку приніс старшому майстрові. А коваль передав її Переможцеві.

Коли нова шабля була готова, рушили в дорогу. Не від’їхали далеко, бачить Переможець: край дороги росте красна косиця. Солдати хотіли зірвати її, але він махнув навхрест шаблею — й косиця пропала.

Їдуть далі. Дивляться — криниця. Усі побігли до криниці, але Переможець махнув навхрест шаблею — і криниця щезла.

Їдуть далі. Бачать: стоїть красна корчма, і з вікна дівчина кличе:

— Солдати, ходіть випити свіжого пива!

Та Парубок закричав:

— Нікуди!

Махнув навхрест шаблею — і корчма розпалася на порох…

Їдуть далі. Бачать щось страшне: одна губа тягнеться по небу, а друга землею і з рота б’є полум’я. Переможець прискочив, схопив за язик і потягнув потвору в кузню. А ковалі почали кувати й викували з неї чорну кобилу…

Парубок сів на кобилу і пішов по сонце.

Дістав сонце і приніс цареві. І появилося у всій державі світло.

Старий цар скоро помер, а Парубок-Переможець узяв собі за жінку його доньку і став царем.

І всі добре жили, доки не порвалися їм жили, а наші не подужали.

[1] Шаркань — змій

[2] Погар — склянка