Про сміхованця

Українська казка

В одному селі на Буковині жили такі люди, що не уміли сміятися. Ходили похмурі, гейби на небі сонечко не гріло і зорі не світили. Але в селі був один сміхованець, що служив у дідича. Якось пан сказав:

— Тебе називають усі сміхованцем. То слухай сюди. Як розвеселиш мені село, дістанеш фальчу поля.

— Добре, пане, розвеселю всіх. Але для цього мені треба покинути село хоч на кілька тижнів.

— Іди, куди хочеш, тільки аби сміялися, бо нацькую на тебе псів…

Сміхованець взяв собі торбину і подався в сусіднє село. Там найнявся на службу до одного попа. А у попа була файна донька. Наймит їй сподобався, і вона закохалася. Минув тиждень чи два, і дівчина сказала:

— Тату, я вже хочу віддаватися.

— За кого?

— За нашого наймита.

— Не можна, ти попівна, а не проста мужичка.

— Уже пізно, тату, таке говорити — мусите нас поблагословити.

Піп зрозумів, що вдіяти нічого. Покликав наймита й питає:

— Як ти називаєшся?

— Не можу сказати…

— Чому?

— Бо соромно. В мене таке ім’я…

— Мені можеш сказати — я маю бути твоїм тестем.

— Ну, добре, називаюся «Сунь три пальці в ніс».

— Справді, якесь нетутешнє прізвисько. Та най… Коли повінчаєшся із моєю донькою, я тебе перехрещу.

Наймит не став чекати весілля, ноги па плечі — і гайда! Того ж таки дня вернувся додому.

А в неділю дідич сказав сміхованцеві:

— Запрягай коні, чоловіче, поїдемо в сусіднє село на храмове свято — там треба веселих.

Сіли та й поїхали до того села, де наймит мав женитися з попівною. Увійшли до церкви. А піп почав казання:

— Браття і сестри, слухайте мене і робіть те, що я вам скажу…

Та уздрів свого наймита і закричав:

— Сунь три пальці в ніс! Держіть його!

Парафіяни засунули в ніс тільки по два пальці і відказують:

— Панотче, третій не влізає.

— Моцно тримайте!

Дідич так реготав, що аж за черево тримався. А наймит сказав:

— Тікаймо, пане, бо нам буде велика біда!

Вибігли із церкви, скочили на воза, і тільки закурилося за ними.

А пан весь час реготав:

— Ну, чоловічку, ти мене добре розвеселив! Тепер ще так розвесели село — і фальча поля вже твоя.

Наймит подався у село. Сів собі над річкою й міркує, як розвеселити всіх селян. Раптом глип — на кладці сільська злодійка. Вона украла у корчмаря цапа і тягне за собою. Але цапа хоч ріж, хоч рубай — не ступить на кладку.

— Шляг би тебе трафив, дурний цапе!— кричить баба.

А той навіть не моргає. Уперся та й годі!

— Як не хочеш кладкою, то підеш убрід!

Злодійка схопила цаписька за роги і тягне у воду. Але де там! Цап ні кроку не хоче ступити.

Надійшов двірник. Злодійка попросила:

— Поможіть перетягнути цього дідька на той бік.

Баба тягне, а двірник тручає. Але цап — на місці.

Попри річку йшов жандарм, і двірник гукнув:

— Ану, мой, шандарю, іди сюди тручати нездалого цапа!

Жандарм тручає двірника, двірник — цапа, але той — ні кроку.

Жандарм оглянувся й уздрів на вулиці дяка:

— Еге, дяче, шнель сюди і потруть мене. Може, цап почує силу.

Дяк тручає жандарма, жандарм — двірника, двірник — старого цапа, а той — гейби коріння пустив.

Дяк уздрів паламаря, покликав і його:

— Ану, паламарю!..

Паламар тручае дяка, дяк — жандарма, жандарм — двірника, двірник — самого цапа. Та шкода роботи!

Наймит-сміхованець дивився на все те, а потім сказав:

— Тут — гов! Потримайтеся, я приведу допомогу!

І побіг у село.

— Це якась нечиста сила,— каже баба-злодійка на цапа.

— Треба піти до попа, аби скропив цапа свяченою водичкою,— порадив паламар.

— І нас перехрестив! — додав дяк.

Тим часом сміхованець скликав усе село. Люди прийшли до річки і, коли уздріли, як сільські верховоди тручають Моткового цапа — помагають бабі красти, то розреготалися, аж дідич почув. Він дуже здивувався і так розкрив рота, що нараз одна хавка заскочила за іншу, і він більше не затулив рота.

Наймит-сміхованець виграв у пана фальчу поля. Кажуть, більше не наймитував, а обробляв ту фальчу і добро постолом возив.

Джерело: Казки Буковини.— Ужгород, «Карпати», 1973

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up