В одному селі на Буковині жили такі люди, що не уміли сміятися. Ходили похмурі, гейби на небі сонечко не гріло і зорі не світили. Але в селі був один сміхованець, що служив у дідича. Якось пан сказав:
— Тебе називають усі сміхованцем. То слухай сюди. Як розвеселиш мені село, дістанеш фальчу поля.
— Добре, пане, розвеселю всіх. Але для цього мені треба покинути село хоч на кілька тижнів.
— Іди, куди хочеш, тільки аби сміялися, бо нацькую на тебе псів…
Сміхованець взяв собі торбину і подався в сусіднє село. Там найнявся на службу до одного попа. А у попа була файна донька. Наймит їй сподобався, і вона закохалася. Минув тиждень чи два, і дівчина сказала:
— Тату, я вже хочу віддаватися.
— За кого?
— За нашого наймита.
— Не можна, ти попівна, а не проста мужичка.
— Уже пізно, тату, таке говорити — мусите нас поблагословити.
Піп зрозумів, що вдіяти нічого. Покликав наймита й питає:
— Як ти називаєшся?
— Не можу сказати…
— Чому?
— Бо соромно. В мене таке ім’я…
— Мені можеш сказати — я маю бути твоїм тестем.
— Ну, добре, називаюся «Сунь три пальці в ніс».
— Справді, якесь нетутешнє прізвисько. Та най… Коли повінчаєшся із моєю донькою, я тебе перехрещу.
Наймит не став чекати весілля, ноги на плечі — і гайда! Того ж таки дня вернувся додому.
А в неділю дідич сказав сміхованцеві:
— Запрягай коні, чоловіче, поїдемо в сусіднє село на храмове свято — там треба веселих.
Сіли та й поїхали до того села, де наймит мав женитися з попівною. Увійшли до церкви. А піп почав казання:
— Браття і сестри, слухайте мене і робіть те, що я вам скажу…
Та уздрів свого наймита і закричав:
— Сунь три пальці в ніс! Держіть його!
Парафіяни засунули в ніс тільки по два пальці і відказують:
— Панотче, третій не влізає.
— Моцно тримайте!
Дідич так реготав, що аж за черево тримався. А наймит сказав:
— Тікаймо, пане, бо нам буде велика біда!
Вибігли із церкви, скочили на воза, і тільки закурилося за ними.
А пан весь час реготав:
— Ну, чоловічку, ти мене добре розвеселив! Тепер ще так розвесели село — і фальча поля вже твоя.
Наймит подався у село. Сів собі над річкою й міркує, як розвеселити всіх селян. Раптом глип — на кладці сільська злодійка. Вона украла у корчмаря цапа і тягне за собою. Але цапа хоч ріж, хоч рубай — не ступить на кладку.
— Шляг би тебе трафив, дурний цапе!— кричить баба.
А той навіть не моргає. Уперся та й годі!
— Як не хочеш кладкою, то підеш убрід!
Злодійка схопила цаписька за роги і тягне у воду. Але де там! Цап ні кроку не хоче ступити.
Надійшов двірник. Злодійка попросила:
— Поможіть перетягнути цього дідька на той бік.
Баба тягне, а двірник тручає. Але цап — на місці.
Попри річку йшов жандарм, і двірник гукнув:
— Ану, мой, шандарю, іди сюди тручати нездалого цапа!
Жандарм тручає двірника, двірник — цапа, але той — ні кроку.
Жандарм оглянувся й уздрів на вулиці дяка:
— Еге, дяче, шнель сюди і потруть мене. Може, цап почує силу.
Дяк тручає жандарма, жандарм — двірника, двірник — старого цапа, а той — гейби коріння пустив.
Дяк уздрів паламаря, покликав і його:
— Ану, паламарю!..
Паламар тручае дяка, дяк — жандарма, жандарм — двірника, двірник — самого цапа. Та шкода роботи!
Наймит-сміхованець дивився на все те, а потім сказав:
— Тут — гов! Потримайтеся, я приведу допомогу!
І побіг у село.
— Це якась нечиста сила,— каже баба-злодійка на цапа.
— Треба піти до попа, аби скропив цапа свяченою водичкою,— порадив паламар.
— І нас перехрестив! — додав дяк.
Тим часом сміхованець скликав усе село. Люди прийшли до річки і, коли уздріли, як сільські верховоди тручають Моткового цапа — помагають бабі красти, то розреготалися, аж дідич почув. Він дуже здивувався і так розкрив рота, що нараз одна хавка заскочила за іншу, і він більше не затулив рота.
Наймит-сміхованець виграв у пана фальчу поля. Кажуть, більше не наймитував, а обробляв ту фальчу і добро постолом возив.
