Сучин син

Українська казка

Був бідний рибар. Одного разу він пішов на ловлю, і попалася йому золота риба. Чоловік ту рибу поніс до царя — продав за красні гроші. Служниця приготувала страву і подала цариці на стіл. Але й сама вона спокусилася на золоту рибку — взяла в рота крихту. А рештки від страви викинула суці.

І всі троє від риби завагітніли: і цариця, і служниця, і собака. І як прийшло до того часу, всі три народили синів.

Малят плекала служниця. Коли хлопці підросли, цариця, не впізнала свого сина: всі три хлопці були, як один. А як мали вже по двадцять років, кожний дістав свій хліб.

Одного разу Сучин син закликав побратимів і говорить їм:

— Брати мої, сідлайте три коні! їдемо у світ.

Осідлали коней, вклонилися родичам і рушили в дорогу. Приїхали на одне розпуття. Сучин син проговорив:

— Слухайте, браття. Ви лишіться тут, а я поїду далі. Та доки не повернуся, не смійте від’їжджати. — Забив ножа у дерево й додав:— Якщо з ножа буде текти кров, поспішайте на поміч. Буде текти вода — можете спокійно залишатися на стані.

Зібрався Сучин син і поїхав далі. Їде, їде — і приїздить до одного великого моста. Там скочив на землю і веде коня під міст, аби напоїти.

Та прилетів змій. Він кинув у хлопця залізною кулею, що мала дванадцять і півметра[1] ваги. Сучин син наставив руку, схопив оту кулю і жбурнув назад. Куля впала на землю так сильно, що змій не міг витягти її. Тоді швидко осідлав свого коня-татоша[2], що мав під собою аж дванадцять ніг, і хоче поборотися із Сучиним сином. Коли вилетів на міст, нараз так сердито зостановив коня, що третина мосту звалилася у воду.

— Чи ти живий ще, Сучин сине? Ходи битися! Вибирай, як хочеш — рубатися або розщибатися? Не думай собі, що ти великий витязь!

Сучин син сказав:

— Рубатися не будемо, будемо розщибатися!

Схопився зі змієм, і так вони держалися десь одну годину. Змій відчув, що слабне. Сучин син почав його ламати.

Дивляться брати — в ножа тече вода. І лишилися на місці.

А Сучин син зламав уже змія і шаблею відрубав йому дванадцять голів. Але ті голови прискакують до тіла, і змій відживав. Сучин син ослаб.

Дивляться брати — з ножа помалу капає кров. Посідали на коней і мчать на допомогу. Тільки й мали діла, що хапали відрубані голови і відкидали вбік, аби не приростали. Так убили змія побратими.

Сіли собі на коней і рушають далі.

Раз видять, що з’явився через дорогу дріт — коням б’є у груди. Сучин син був хитрий. Він збагнув, що так перемінився середущий зміїв брат. Як шаблею перетяв той дріт, то потекла кров.

— Ну, видите, браття, що треба мене слухати?

Поїхали далі. А тут при дорозі з’явилася криниця. Та криниця мала такий запах, що брати одразу почали просити напитися води.

— Я вам покажу, яка ото вода, — сказав Сучин син і шаблею перетяв криницю. Із криниці теж потекла кров.

— Ну, видите, що треба мене слухати? То була наша смерть: старший зміїв брат. Тепер поганяйте, бо зараз нас буде доганяти сама стара зміїха.

Брати пригнали коней до одного села. Сучин син зайшов до коваля, взяв залізо сім метрів ваги і кинув у ватру:

— Дуй, ковалю, розпікай залізо, але швидше!

Братів загнав до хати, а сам ходить по двору. Той коваль був дуже добрий майстер, мав усякі залізні замки, і Сучин син добре замкнув ворота. Десь через дві години прилітає стара мати зміїв. Почала гукати коваля:

— Ану, майстре, відчиняй ворота, бо до тебе забіг Сучин син, що згубив усю мою родину!

Коваль не озвався — робив свою роботу, а Сучин син вискочив і на ворота кинув такого ланцюга, щоб зміїха заділа у кільця свої голови. Вона встромила голови, забила собою. А Сучин син одразу схопив гаряче залізо і закричав:

— Роззяв свої пащі — я тобі допоможу!

Зміїха проковтнула залізо і згоріла.

Так Сучин син зостався живий. Зібрався із братами-побратимами у дальшу дорогу. Прославився й по других державах. Побратими скоро поженилися, а він теж посватав красну дівчину із царського роду.

Та й казці кінець.

[1] Метр — центнер.

[2] Татош — чарівний кінь.

Джерело: Дванадцять братів. Закарпатські казки.— «Карпати», Ужгород, 1972.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up