Двоє чаклунів

Узбецька казка

Давно-давно були собі в світі двоє чаклунів: добрий чарівник Мехтар і підступний лиходій з чорною душею на ім’я Камак.

Жили вони далеко один від одного, а все-таки кожен з них щось чув і знав про другого. Камак ніколи не бачив Мехтара, проте заздрив йому неймовірно. Він втратив сон, а вдень не мав часу чаклувати, бо тільки й думав, як би звести зі світу Мехтара.

І от одної днини Мехтар, зазирнувши в свої чарівні книги, дізнався, що Камак замислив проти нього якісь капості. Сів Мехтар на осла й подався до країв, де мешкав Камак. Притомився Мехтар за дорогу й спинився в затінку, на березі арика. Під’їв трохи та й ліг собі перепочити. А щоб ніхто його не чіпав, прочитав закляття, голова його обернулася на диню, а шия — на огудиння.

Тим часом Камак також зазирнув до своїх чаклунських книг і побачив, що Мехтар вирушив проти нього. Схопив Камак свою чарівну патерицю, підтикав халат і чкурнув навперейми Мехтарові. Біг удень, біг уночі, і насамкінець, висолопивши язика, прибіг до того самого арика. Глип — аж там спить якесь чудернацьке створіння: замість голови на в’язах — диня, а замість шиї огудиння.

«Ага, — зметикував Камак, — он як ти надумав обдурити!»

Прочитав Камак закляття, і Мехтар заснув так міцно, що коли б йому і голову стинали тупою шаблею, він однаково б не прокинувся. Скрутив Камак руки-ноги Мехтарові, завдав собі на плечі й поніс до міста. Притарабанивши Мехтара до

себе додому, Камак прив’язав його міцненько до стовпа, а сам побіг до падишаха просити нагороду за те, що спіймав могутнього чаклуна.

Коли Мехтар прокинувся і побачив себе прив’язаним до стовпа, білий день йому видався темною ніччю. «От мені й каюк, — подумав, — якщо не зметикую, як мені Камака перемудрувати».

Тим часом Камакова дружина визирнула у віконце й побачила серед власного подвір’я якесь чудисько, припнуте до стовпа. Де вже їй було стримати свою цікавість, покинула вона все й вибігла з хати, щоб поглянути на те диво зблизька.

— Голубонько, — мовив до неї лагідно Мехтар, — а ваш чоловік недобра-таки людина.

— Ну ти, чуперадло з динею замість голови! Як ти смієш казати це про могутнього чаклуна Камака?

— А чого ж він, маючи таку гарну дружину, сватається до моєї доньки? Я йому, звісно, відмовив, то він розлютився й оце таке мені заподіяв, що голова динею стала, а шия огудинням.

Розгнівалася Камакова дружина на свого чоловіка й надумала негайно помститися йому.

— За те, що ти не віддав свою доньку за мого чоловіка, я тебе визволяю і дарую триста золотих, — мовила вона, розрубала вірьовку, якою Камак припнув Мехтара до стовпа, і відсипала йому золота.

Мехтар виліз на дах і там заховався.

Тим часом Камак, діставши від падишаха нагороду, прибіг додому, щоб одвести чаклуна до палацу. Бачить — Мехтара мов і не було.

— Де чаклун Мехтар? Куди він подівався? — загорлав Камак.

А дружина намовила сорок служниць, разом з ними вчепилася в старого й зарепетувала:

— Ти ба, старе луб’я! Молодої дружини йому забаглося? Бийте його, безсоромника!

Подряпаний і побитий, Камак побіг до палацу скаржитися на власну дружину.

А Мехтар, який усе те бачив, спустився з покрівлі, набрав чарівною піалою води з арика, плеснув на себе і обернувся на Камака. Зайшов до хати, крикнув:

— За те, що ти зі своїми служницями побила мене, я виганяю тебе з дому. Забирайся геть, ледащо.

Певна, що її виганяє з дому Камак, жінка разом зі своїми служницями забрала все, що було в хаті, й подалася до матері.

А Мехтар скликав у гостину суддю, аксакалів та сусідів. І всі вони були певні, що запросив їх сам Камак.

Сидячи за дастурханом, Мехтар проказав:

— Шановні приятелі, надумав я податися в мандри, тому хочу продати свій дім за чотири тисячі динарів.

Якийсь купець одразу заплатив йому гроші готівкою і став власником Камакового маєтку. А Мехтар, полічивши динари, мерщій покинув місто. Щойно він виїхав, як до власної оселі повернувся справжній Камак.

— Ану ходи сюди, жінко, — гукнув він ще знадвору, — падишах наказав покарати тебе за твою непоштивість.

З хати вийшов купець, що купив Камаків дім, і сказав:

— Навіщо ви гукаєте дружину, яку самі вигнали з дому?

— Вай-буй[1], — здивувався Камак, — а як ви тут опинилися, шановний баю?

— Що це з вашою пам’яттю сталося? — відказав той. — Ви продали мені свій дім за чотири тисячі динарів! Чого ж ви знову сюди прийшли?

Камак збагнув, що то витівки чаклуна Мехтара, мовчки повернувся та й пішов з власної хати.

Довго думав Камак, як помститися супротивникові, тоді скликав своїх учнів, озброїв, посадив на коней, і рушили вони доганяти Мехтара.

А той, власне, недалеко й заїхав: побачив чайхану при дорозі та й завернув до неї попоїсти. Камак, як загледів його, скрикнув радісно і наказав учням схопити втікача.

Але ж і Мехтар гав не ловив. Помітивши переслідувачів, стрибнув над їхніми головами й опинився на даху. Камак і собі стрибнув за ним, та Мехтар, мов горобець, злетів на високий мінарет і глузливо запропонував:

— Гей ти, чаклуне, я зараз позв’язую собі руки й ноги, а ти приходь, забереш мене.

Не міг Камак стерпіти такий глум, півбороди вискуб собі з люті. А тоді таки стрибнув. Та хіба такий огрядний чоловік вистрибне на мінарет! Не доскочив Камак до Мехтара, перекинувся в повітрі й гепнувся в брудну яму та ще й головою в багно. Витягли його учні, заходилися обмивати й обтирати. А як дали лад, Камак сказав:

— Хіба його зловиш, того клятого чаклуна? Доведеться сказати падишахові, що Мехтар злякався і втік.

Спільники завернули коней і подалися назад.

А Мехтар, виявляється, чув їхню розмову і, з’їхавши з битого шляху, також заквапився до міста. По дорозі він зустрів шахського візира, почаклувавши, в одну мить приспав його, пере- вдягся у візирові шати, замість власного обличчя прибрав візи- рове і зайшов до палацу.

А там саме Камак сповіщає падишаха:

— Ваша величність, ми щойно напали на чаклуна Мехтара, але він вислизнув з рук і втік до свого краю.

— Я вже словам не вірю, — відказав падишах. — От коли б сам Мехтар тут об’явився, я б вам звелів битися на шаблях і побачив би, хто з вас спритніший.

— Ясновельможний володарю, — сказав візир, — якщо ви подаруєте мені тисячу золотих, я зроблю так, що Мехтар опиниться тут.

Здивувався падишах, але звелів скарбникові принести тисячу золотих. Перелічивши гроші, візир заховав золото до поясної хустки і вигукнув:

— Погляньте на мене, я — Мехтар. Ну, ходімо, Камаче, битися на шаблях.

Дивляться всі — справді, сам Мехтар стоїть проти них.

На падишахів наказ усі вийшли на майдан, і розпочався двобій. Мехтар, мов тигр, кинувся на Камака. Той злякався й гукнув на поміч своїх учнів. Усі разом напали вони на Мехтара і змусили відступити. А позаду в Мехтара була глибока яма. Перечепився Мехтар і впав у ту яму, а Камак звелів учням засипати яму піском. Так вони й зробили, а Камак, не тямлячи себе від радощів, підбіг до падишаха й мовив:

— От і каюк триклятому чаклунові.

Тим часом Мехтар, не думаючи про втому, шаблею прокопав з ями хід до падишахової спочивальні. Вистромивши з-під землі вістря шаблі, він штрикнув ним падишаха в ногу.

— Рятуйте! — заволав падишах. — Мене змія вжалила! На поміч! Рятуйте!

Позбігалися слуги, заходилися шукати змію, довго шукали, але нічого не знайшли.

Падишах заспокоївся і заснув. Тоді Мехтар виліз у кімнату і, сховавшися за килимом, що висів на стіні, плазом шаблі вдарив падишаха й крикнув застрашливим голосом:

— Я янгол смерті Азроїл. Прийшов по твою душу, падишаху. Готуйся!

Розплющивши напівсонні очі й не розуміючи, що сталося, падишах став благати:

— Дозволь мені ще трохи пожити, а за це проси, що твоя душа бажає.

— Даси мені сім капшуків золота, ще сім днів житимеш, — проказав Мехтар басом.

— О Азроїле, я дам тобі одинадцять капшуків золота, а ти дозволь мені прожити ще одинадцять днів.

— Гаразд, — відповів Мехтар, — давай золото.

Забравши капшуки з золотом, Мехтар зник, а падишах скликав придворців і, ридаючи, став їм скаржитися:

— Безталанний я! Скінчилося моє життя, одинадцять днів лишилося жити, та й ті одкупив за одинадцять капшуків золота в Азроїла, що приходив по мою душу.

Та Камак, що також прибіг на падишахів зойк, зметикував:

— Ваша величність, я певен, що то був не Азроїл, а триклятий чаклун Мехтар.

— Хіба ти не казав, що він здох у ямі, засипаній піском?

— На жаль, він виявився спритнішим, аніж я гадав. Він обдурив усіх і втік.

— Послухай ти, могутній чаклуне! Якщо ти сьогодні ж не приведеш мені його на аркані, я з тебе самого звелю шкуру зідрати. І затям собі: як я сказав, так і буде.

Гукнув Камак своїх учнів, посідали вони верхи на коней і рушили навздогін Мехтарові. Їхали шляхом людним, їхали степом безлюдним, аж бачать: на березі арика в затінку спить Мехтар.

Наказав Камак своїм учням:

— Швиденько копайте яму й засядьте в ній, а я збуджу Мехтара і стану тікати від нього у ваш бік. Коли він, доганяючи мене, плигне через яму, накиньте на нього зашморг.

Усе так і сталося. Камак підкрався до сонного Мехтара й уперіщив його шаблюкою. Прокинувшись, Метхар побіг за суперником і вскочив в пастку.

Оперезаного мотуззям Мехтара привели до падишаха.

— Катів сюди! — загорлав той, уздрівши Мехтара, але на всякий випадок сховався за троном.

Зайшли сорок чорнобородих катів із закасаними рукавами.

— На шибеницю його! — звелів падишах. — Тільки добре тримайте, щоб він вас не обдурив. Це неперевершений шахрай.

— О падишаху, — озвався до нього Мехтар, — за віщо мені така кара? Адже я був до тебе набагато добріший. Я чаклун, і міг би, наприклад, зробити тебе сліпцем.

— На шибеницю його! Чого чекаєте? На шибеницю! Сорок катів привели чаклуна до шибениці.

— Дайте мені перед смертю напитися води, — попросив Мехтар. — Присягаюся — жодного кроку не ступлю без вашого дозволу.

Кати повірили Мехтаровій присязі й дали йому води. А він перелив воду до своєї чарівної піали і сказав:

— Дякую. Присяга священна, і я справді не ступлю жодного кроку без вашого дозволу. Але я не присягався, що не змахну крилами й не полечу.

Вилив Мехтар собі на голову воду з чарівної піали, обернувся голубом і злетів у небо.

А падишах і Камак у цю мить вийшли на балкон подивитися, як вішатимуть Мехтара. Бачать: сорок катів стоять під шибеницею, дивляться в небо й гукають:

— Оно він! Оно!

Падишах і Камак теж задивилися в небо, але не побачили там і найменшої цяточки.

[1] Вигук, що означає подив.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up