Страта з вигодою

Узбецька казка

Колись, за стародавніх часів, жив багатій на ім’я Абдуллабай. І був він страшенний скнара.

Звелів Абдуллабай збудувати велику комору і заховав туди свої найкоштовніші речі й товари.

Прочули про це троє злодіїв і надумали пограбувати бая.

Пробивати дірку в стіні — важка праця, і вони вирішили прокопати під стіною підземний хід. Перший поліз тим ходом ватажок. Але саме в ту мить, коли злодій повз попід стіною, вона під власною вагою осіла й затисла його.

На превелику силу витягли злодії свого ватажка з тієї пастки за ноги. А як настав день, пішли утрьох шукати правди в шаха.

— Маємо скаргу, — мовили злодії.

— Кажіть!

Один із злодіїв розповів усе, що сталося з ними вночі, і наприкінці зауважив:

— Оскільки комору збудовано погано, стіна осіла й покалічила поперек нашому ватажкові. Просимо покарати за це бая.

Звелів шах привести до нього бая. Стрільці в одну мить притягли його до палацу, шах вилаяв бая, а тоді наказав:

— Повісити!

Абдуллабай упав до ніг шаха і став благати милосердя:

— Змилостився, о шаху! Хіба ж то моя провина, що стіна виявилася такою непевною?.. Комору будував майстер Рагман, Отож і карати за оту стіну треба не мене, а Рагмана.

Привели Рагмана, і шах наказав його повісити.

Але той відповів шахові таке:

— Я не можу відповідати за стіну, бо коли я її вивершував, голуб’яр Рамазан підняв у небо своїх голубів, і я задивився на них.

— Виходить, замість того, щоб виводити стіни моєї комори, ти ловив ґави? — не втерпівши, скрикнув скупий бай.

— Гей, чоловіче, ти маєш вуха чи ні? — урвав його майстер Рагман. — Я ж не казав, що припинив роботу. Але, задивившися на голубів, я замість глини додав до розчину піску. Від того стіна втратила на міцності. Отож у тім, що злодієві придавило поперек, винний голуб’яр Рамазан.

Шах наказав негайно привести голуб’яра Рамазана.

— Послухай ти, Рамазане, — мовив шах. — Коли майстер Рагман виводив стіну Абдуллабаєвої комори, ти саме заходився ганяти своїх голубів. Майстер замість глини додав до розчину піску й через те, коли ватажок злодіїв ліз підземним ходом до байської комори, стіна осіла й, придавивши йому поперек, зробила калікою. Цей гріх — на твоєму сумлінні, і тебе слід повісити.

Голуб’яр зблід як крейда.

— Але ж моїх голубів наполохав собака пискливого Обида, через нього вони знялися в повітря.

Шах, не знаючи й не питаючи пискливого Обида, тої ж миті наказав розшукати й повісити бідолаху. Той наказ почув Обидів приятель Умар. Він упав на коліна перед шахом і сказав:

— О мій шаху, коли хочете після смерті потрапити до райських садів, не вішайте Обида.

— Когось же треба повісити!

— А ви повісьте найдебелішого чоловіка в місті.

— Як же його знайти?

— Пошліть когось на рибний ринок, і вам знайдуть найдебелішого чоловіка.

Шах зрадів і послав на рибний ринок кількох своїх вояків. Ті походили-поблукали та й натрапили на Даміна-Череваня, що, сидячи біля казана, уминав якусь рибину. Вояки схопили його й потягли прямо до шибениці.

А в Даміна-Череваня був приятель Джура-Шайтан. Шкода йому стало Даміна-Череваня, і він щодуху кинувся до шаха.

— О найшляхетніший падишаху, не вішайте цього чоловіка! — став він благати.

— Чому? — спитав шах, що вже наказав стратити Череваня, навіть не спитавши про його гріхи.

— Тому що… тому що… мене повісьте замість нього! — відказав Джура-Шайтан.

— Але чому? — знову запитав здивований шах.

— Мене повісьте, кажу, мене повісьте. А більше я вам нічого не скажу. Тільки швидше, будь ласка, швидше, не гайте часу! — торохтів Джура-Шайтан, напираючи на шаха.

— Тихо! — загорлав шах. — Спершу скажи причину.

— Ні, не скажу.

— А не скажеш — не повішу, — запевнив шах.

— Е… ну… — затнувся був Джура-Шайтан і, стукнувши себе кулаком по коліну, доказав: — Повісьте мене, тільки швидше.. Тому що кого зараз повісять, той матиме страту з вигодою… Людина, яку в цю мить повісять, безперешкодно увійде до райських садів. Тож не баріться, благаю вас. Повісьте мене негайно, будьте ласкаві, негайно повісьте!

Своїм базіканням Джура-Шайтан геть забив шахові памороки, наступної хвилини володар підвівся зі свого трону, хутенько скинув із себе шахські шати й наказав сторожі:

— Тихо! Мене повісьте!

Безглузді шахові накази набридли вже навіть сторожі, тож його останнє повеління виконали негайно.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up