Чудесний подарунок

У давнину в одного багатого селянина був робітник. Він дуже любив грати в карти і завжди був у боргах. Якось кредитори підстерегли його і відібрали хазяйського буйвола, якого робітник гнав у поле.

Бідолаха зовсім занепав духом; він ліг на краю поля та так і залишився лежати. «Як тепер з’явитися перед очі хазяїну?» — міркував він у розпачі.

Його помітили дві ворони; вони вирішили, що він мертвий, і хотіли виклювати у нього очі. Але чоловік приловчився, схопив одну з них і гнівно вигукнув:

— Очі мої захотіла скуштувати, негіднице? От зараз довідаєшся, живий я чи мертвий!

— Відпусти мене, — заблагала перелякана ворона, — я дам за це таку нагороду, що ти не пошкодуєш!

— Де твоя нагорода? — сказав робітник. — Давай негайно, інакше тобі кінець!

Ворона дала йому шматок яшми[1] і мовила:

— Ця яшма дасть тобі усе, що тільки побажаєш.

— Хочу, щоб до мене повернувся хазяйський буйвіл, — побажав робітник і міцно затис яшму в долонях.

Тільки-но він це сказав, як буйвіл уже стояв перед ним. Тоді він відпустив ворону, пригнав буйвола додому і заявив хазяїну, що не буде більше на нього працювати.

Потім він побажав мати багатий будинок, весь прикрашений драконами і феніксами. Не встиг він це вимовити, дивиться — а перед ним будинок, точнісінько такий, як він бажав, та ще повний дорогого начиння.

Потім чоловік побажав одержати широке і зручне для оранки поле. Коли ж це бажання було виконано, він вирішив, що більше йому нічого не треба, і зажив багато і щасливо.

Але якось у нього з’явилося ще одне бажання:

— Хочу мати дружину, — сказав він, узявши яшму, — і щоб вона була прекрасна, наче фея, що спустилася з небес.

Тільки-но він це вимовив, як з’явилася дівчина з багатого будинку, найкрасивіша в провінції, і побажала, щоб він узяв її за дружину. Якийсь час вони жили добре, але потім дружина почала допитуватися:

— Адже колись ти був бідняком, як же тобі вдалося роздобути таке багатство?

Чоловік чесно розповів їй історію з вороною і про чарівну яшму.

Довідавшись усе, що їй було потрібно, дружина задумала недобре. Якось, вибравши момент, коли чоловіка не було вдома, вона вкрала яшму й утекла з нею до будинку своїх багатих батьків.

Коли селянин зрозумів, що і дружина, і яшма зникли безвісти, він впав у розпач і поплентався світ за очі. Він зайшов у гори, сів там і гірко заплакав.

Отут йому явився Будда і запитав, чому він плаче.

— У мене була чарівна яшма, а дружина вкрала її, — відповів селянин. — От я і сиджу тут, оплакую своє горе.

— Не засмучуйся, — мовив Будда, — я дам тобі гарну пораду, і ти повернеш назад своє добро.

І Будда дав йому дві квітки — білу і червону.

— Устроми білу квітку в двері будинку, куди втекла твоя дружина, — сказав він, — там відбудуться забавні події. Потім ти даси мешканцям будинку понюхати іншу квітку, і вони з радістю повернуть тобі яшму.

Додержуючись наставляння Будди, селянин негайно ж вирушив до будинку своїх кривдників і прикріпив до дверей білу квітку. Надзвичайний аромат проникнув до кімнат.

Уся родина вийшла подивитися на диво.

Батько, мати і донька, відштовхуючи одне одного, намагалися скоріше понюхати квітку.

Але що це? Глава родини раптом відчув, що ніс у нього виріс на добрий аршин. Те ж саме відбулося і з його дружиною, і з донькою. Носи в них повисли і теліпалися, немов хоботи у слонів.

З розпачем оглядаючи одне одного, вони заридали. Що за лихо сталося з ними? Вони перепробували безліч ліків, відвідали багатьох лікарів, але усе було даремно: носи їх анітрохи не стали коротшими.

За кілька днів селянин ніби нічого не сталося відвідав будинок тестя. Побачивши довгі носи, він не зміг утриматися від сміху.

— Не знаємо, чим ми завинили і за що небо послало нам таке покарання, — поскаржилися йому тесть і теща, заливаючись сльозами.

— Усе це через те, що ви зазіхнули на чуже добро, — промовив їм селянин. — Якщо ви повернете мені яшму, я одразу вилікую вас.

Старі наказали доньці негайно повернути яшму. Одержавши свою яшму, селянин дав їм понюхати червону квітку. І що ж? Носи в усіх одразу набули звичайного вигляду, а у доньки ніс став таким же красивим, як і раніше. Вона покірно повернулася до будинку чоловіка і відтоді боялася навіть доторкнутися до яшми.

Вони довго жили у мирі і злагоді. Діти в них були красивими, наче яшма, і такими розумними, що ніхто не міг з ними зрівнятися.

Коли ж, нарешті, селянин постарів і прийшов йому час помирати, до його будинку прилетіли дві ворони і прокаркали:

— Скоріше, скоріше!.. Скоріше поверни яшму!

У будинку раптом блиснуло сліпуче світло, і яшма зникла, начебто її ніколи і не було.