За давніх часів у горах Фі Янґ жила дружна і щаслива родина. На той час мати вже померла, але у батька, якого звали Ма Кім, залишилося три чудових сини. Старшого звали Ма Кхань, середнього — Ма Те, молодшого — Ма Заук.
Брати дуже любили один одного. Кхань краще за всіх у селі грав на флейті. Його друзі казали, що, коли місячної ночі Кхань грає на флейті, місяць начебто спускається нижче і слухає його. Якщо ж де-небудь слони, тигри чи кабани спустошували поля, мешканці села йшли до Те, щоб він урятував їх від цих тварин. А обробляти поле ніхто в селі не вмів так добре, як Заук.
Наступив час, коли старий Ма Кім повинен був подбати про дружин для своїх синів. Він шукав усюди, але в селі не було дівчини, рівної за талантами його синам, хоча кожна погодилася б бути за дружину одному з трьох красенів-братів, сильних і вправних.
На схід від гори Фі Янґ стояв будиночок на палях, за яким був густий зелений ліс. У ньому жили дві жінки — мати і донька. Донька мала ім’я Хола. Щодня мати і донька збирали в лісі хмиз, щоб обміняти його потім на рис.
Коли мати постаріла, Холі довелося працювати за двох. І вона почала приносити щодня дві в’язки хмизу. А мати залишалася вдома і куховарила.
Минав час. Коли Холі виповнилося сімнадцять років, вона перетворилася на красиву дівчину з високими грудьми, рожевими щоками, смаглявою і блискучою шкірою.
Щоб набрати в’язку хмизу, Холі треба було щоразу ходити в лісову хащу. Одного разу, коли вона входила до лісу, їй здалося, начебто вдалині грає флейта. Але в хащі нікого не було. Дзюрчав прохолодний струмочок, щебетали птахи. Хола озирнулася, скинула плаття і почала купатися в струмку. Прохолодна вода то набігала на неї пінистою хвилею, то відступала, ніжно пестячи тіло.
І раптом звуки флейти пролунали зовсім близько. Хола ледь устигла одягнути плаття, як до неї долинув чийсь голос:
— Гей! Хто там? Що ви робите в лісі?
Хола відчула невимовне хвилювання. Обличчя її спалахнуло. Хтось бачив, як вона купалася роздягнена! Вона ще раз озирнулася на інший берег, узяла хмиз і пішла додому. А зніяковілий Ма Кхань, стискаючи в руках флейту, залишився стояти біля струмка.
Повернувшись додому, він усе розповів братам. Наступного дня брати прийшли до струмка і почали чекати, коли дівчина вийде з води. Зібравши хмиз, Хола, як звичайно, зняла плаття і почала купатися.
Дівчина була дуже, дуже вродлива. Дивлячись на неї, кожен із братів відчував, як завмирає серце в його грудях. Але от полинули звуки флейти, Хола здригнулася і знову побачила вчорашнього незнайомця. Вона швидко одяглася і понесла хмиз додому.
Повернувшись додому, Хола усе розповіла матері. Мати посміхнулася, приголубила її, але нічого не сказала. А коли надійшла ніч, біля будиночка Холи пролунали ніжні звуки флейти.
Хола захвилювалася. Виглянувши за двері, вона знову побачила незнайомця, що зустрівся їй біля струмка.
Місяць уже піднявся високо, а флейта все невтомно співала, немов кликала когось.
Якось уранці Хола, як завжди, збирала в лісі хмиз. Вона майже скінчила роботу, як раптом з’явився величезний тигр.
Дівчина дуже злякалася, кинула ніж і побігла. І хоча вона бігла дуже швидко, тигр мчав іще швидше. От-от він наздожене, тоді — смерть.
Хола з болем подумала про стару матір: хто буде доглядати її, якщо вона, єдина донька, загине? Бігти в неї вже не було сили.
І раптом між Холою і тигром з’явився безстрашний юнак. Розлючений тигр заричав і кинувся на нього, але Ма Те — це був він — устромив вістря списа в тіло хижака. Тигр упав мертвий.
Ма Те кинувся шукати дівчину і знайшов її непритомною біля струмка. Він хлюпнув їй в обличчя водою, і Хола потроху отямилася. Ма Те довів її додому, і відтоді вони подружилися. І так повелося, що, збираючи в лісі хмиз, Хола зустрічала Те, а купаючись у струмку, чула звуки флейти. І щоразу душа її співала і раділа.
Якось Хола занедужала і не змогла піти за хмизом. Минув день, потім ще один. Мати і дівчина зовсім ослабнули від голоду. Увечері їм здалося, що хтось розпалив їхнє вогнище. Але хто це зробив?
Хола була ніби в забутті і лише невиразно бачила, як перед її очима поблискує вогонь. Потім вона відчула, як щось тепле влилося до її рота. Опритомнівши, Хола побачила юнака, що простягав їй чашку із супом. Мати теж отямилася. Суп на кухні був ще гарячий, але юнак уже зник.
Наступного ранку невідомий знову прийшов доглядати за хворими. Так тривало кілька днів. Уранці він приносив їжу, увечері зникав. На четвертий день мати і Хола одужали, і незнайомець більше не з’являвся.
Відтоді Хола не могла не думати про цього юнака. Це був не той, хто грав на флейті, і не той, що убив тигра. Він врятував її і матір, а сам зник. Дівчина чекала.
Якось, збираючи в лісі хмиз, Хола почула, що хтось працює поблизу. Вона подивилася крізь гілки дерев і побачила юнака, що допомагав їй під час хвороби. Він розчищав ділянку під поле.
Серце дівчини раптом сильно забилося, обличчя її спалахнуло. У цей час прийшов Ма Те з луком, стрілами й убитим птахом і покликав брата:
— Гей, Заук! Йдемо додому, досить працювати!
Так Хола довідалася ім’я юнака, що приносив їжу і врятував її з матір’ю.
Повернувшись додому, вона усе розповіла матері.
Мати знову посміхнулася, погладила її по голові, але нічого не промовила.
А біля будинку Холи під великим деревом щовечора сиділи три юнаки, і один з них грав на флейті. І щовечора Хола, відкривши двері, задумливо дивилася на них. Кого ж із них покохати? Усі вони однаково сміливі, красиві і шляхетні. Сумніви оволодівали дівчиною усе більше…
Якось уранці Хола не пішла до лісу. Минуло три дні. На четвертий до будинку прийшло лихо. Хола померла.
Відтоді щовечора Ма Кхань приходив до могили Холи, сідав і грав на флейті. Голосні звуки флейти здіймалися у блакитне небо і зачаровували природу: хмари, вітер, трава — усе залишалося нерухомим. Флейта наповнювала тугою весь ліс.
Коли Ма Те убивав якогось звіра, брати здирали шкуру і покривали нею могилу, а м’ясо відносили матері Холи.
Незабаром цих шкур зібралося чимало, хутро всіх кольорів переливалося у світлі місяця. Навколо могили пурхали лісові птахи.
Ма Заук покрив могилу дерном і вирубав дерева навколо. Він дбайливо доглядав за матір’ю Холи.
Брати гірко оплакували Холу. Не було дня, щоб вони не прийшли на її могилу. Мати Холи від горя осліпла і нічого не бачила.
На деревах уже двічі з’являлися квіти, а брати Ма як і раніше не хотіли ні з ким одружуватися. Їхній батько тільки важко зітхав, але допомогти горю нічим не міг.
І от якось до матері Холи прийшли три красиві і дуже схожі на її доньку дівчини. Вони розповіли, що познайомилися з Холою ще в дитинстві, коли та спускалася з гір обмінювати хмиз на рис. А тепер, почувши про її хворобу і смерть, вони прийшли, щоб утішити її матір. І ці красиві дівчата почали ходити в ліс за хмизом, обмінювали його на рис, доглядали за бабусею і в усьому замінювали їй доньку. Вони навіть узяли собі ім’я Холи. Так у матері з’явилося три доньки, і кожну звали Холою.
А незабаром відсвяткували весілля брати Ма. Вони нарешті послухалися батька і взяли собі дружин. От як це відбулося.
Якось брати пішли як завжди на могилу Холи, щоб вилити свій сум. Підійшовши до струмка, вони зненацька почули голоси. Брати розсунули гілки і побачили — одну, другу, третю Холу, що грались у воді.
Зраділі брати кинулися було до них, але дівчата, засоромившись, вискочили на берег і втекли. Брати побігли за ними до будинку матері Холи. Мати запросила їх увійти, і брати Ма заговорили один за одним:
— Матінко, віддайте мені Холу, що добре співає!
— Матінко, віддайте мені Холу, що добре тче!
— Матінко, віддайте мені Холу, що добре обробляє поле!
Мати засміялася і веліла дівчатам приготувати частування.
Весільний бенкет удався на славу: рис був білий наче сніг і завбільшки з горох, а на столі стояло все смачне, що тільки літає, плаває чи росте в землі і на деревах.
Одружившись, брати почали жити всі разом, і кожен займався своєю справою: Ма Кхань з ранку до вечора грав на флейті так, що все навколо завмирало від замилування, Ма Те йшов до лісу з луком і стрілами і повертався зі здобиччю на плечах, Ма Заук обробляв поле і саджав рис.
Усі мешканці села раділи, дивлячись на братів, але особливо задоволеним був їхній батько Ма Кім.
Не витратившись на весілля, він одержав трьох невісток, старанних і красивих. Дивитися на них бігали дівчата з усього села. Усі заздрили щастю братів.
Так минув рік. Дружини народили братам трьох синів, дуже схожих на своїх батьків. І усі вони жили щасливо.
Мати Холи прозріла і раділа разом з усіма.
Але якось дружини покликали братів Ма до лісу відвідати могилу Холи. Коли вони прийшли туди, небо потемніло, пішов дрібний дощ, а шкури тварин на могилі чомусь заблищали. Дружина Ма Кханя промовила:
— Чоловіче мій! Я повинна повернутися туди, відкіля прийшла, і тобі доведеться самому виховувати сина. Він виросте і буде співати так само, як я, і грати на флейті так само добре, як ти.
По цих словах вона сховалася в могилі. Ма Те дуже злякався і пригорнув до себе свою дружину.
Але і вона промовила:
— Відпусти мене! Син залишиться з тобою; він виросте і зможе ткати так само вправно, як я, і полювати так само сміливо, як ти.
Вимовивши це, вона теж зникла в могилі.
Ма Заук міцно стиснув руку своєї дружини, але та промовила:
— Заук! Брати! Ми — лише душі померлої Холи! Колись ви кохали її всі троє, але за життя вона не могла віддячити вам за це кохання. Небо дозволило їй зробити це після смерті. Тепер у кожного з вас є син, виховуйте їх і подбайте про стару матір. Заук, чоловіче мій! Відпусти мене, повертайся і виховуй сина. Він виросте і зможе так само добре обробляти поле, як ми з тобою.
І вона також сховалася в могилі. Дощ пішов сильніше, а брати Ма все плакали, обіймаючи могилу. Сльози братів і дощ переповнили маленьку річку.
Повернувшись, брати про все розповіли матері Холи, але вона тільки посміхнулася і нічого не відповіла.
Брати присвятили себе вихованню синів і все життя залишалися вдівцями.
