У сиву давнину сталося так, що дух дощу забув посилати на землю вологу. Люди дивувалися, чим зайнятий дощ і куди він подівся: от уже три роки, як на землю не впало жодної краплі води.
День у день, ніч за ніччю сонце і місяць розжарювали землю: дерева, трави, пагони рису — усе повсихало, а земля затверділа і вкрилася тріщинами. Люди і тварини помирали від спраги і спеки. Над усім живим нависла страшна небезпека.
Ті тварини, які ще залишилися живі, збиралися біля маленької калюжі — це була остання збережена на землі вода. Вдень і вночі слони і тигри, буйволи і коні, антилопи і дикі лісові свині, ведмеді, зайці, собаки, лисиці, кішки, жаби й інші тварини йшли до маленької мутної калюжі, щоб хоча б кількома краплями води змочити пересохле горло.
Одного разу, після того як звірі одержали свою краплю вологи, зійшлися вони всі разом і стали радитися, як врятуватися від неминучої смерті і повернути на землю життя. Звірі сперечалися з кожною хвилиною все більше і більше, але нічого придумати не могли. Нарешті, після довгих сперечань, було вирішено відправити на небо посла, який мав розповісти про все володарю неба Нґаук Хоанґу і просити, щоб він змусив духа дощу зайнятися своїми справами.
Запропонували у посли зайця, тому що він був відомий своєю мудрістю і хитрістю і, крім того, тараторив швидше за всіх звірів, тому швидше за інших міг викласти суть справи. Заєць погодився з усім, що було сказано про його таланти, але бути послом усе ж таки відмовився.
— Я пропоную послати жабу. Вона — майстер на усілякі виверти і перевершує мене мужністю і відвагою.
Усі ті, що зібралися, схвалили пропозицію зайця.
Жаба відразу ж погодилася бути послом, вона зажадала тільки, щоб разом з нею вирушили і були під її орудою лисиця, ведмідь і тигр.
Боротьба, за її словами, має бути важка і перемога вимагатиме докласти чимало зусиль.
Слова жаби звірі зустріли гучним схваленням, вирішено було включити до складу посольства лисицю, ведмедя і тигра. Ведмідь і лисиця відразу погодилися, але тигр, довідавшись, що він буде підлеглим жаби, обурився і заявив перед усіма:
— Як це можна жабу, жалюгідну і непримітну тварину, посилати головним послом до великого владики неба Нґаук Хоанґу! Якщо жаба так жадає очолити посольство, то нехай вона спершу доведе свої права на це. Нехай спробує вона, подібно мені, двічі перестрибнути нашу калюжу. Якщо вона стрибне далі за мене, то в мене не буде заперечень, тому що це найскладніший іспит для посла.
Жаба погодилася. Тоді тигр розбігся і гігантським стрибком перестрибнув на інший бік калюжі.
Але коли він ступив на землю і зарозуміло запитав у глядачів, де його суперниця, то почув голос жаби:
— Я вже тут.
Тоді тигр розбігся і стрибнув вдруге ще далі, ніж першого разу, і знову побачив жабу, що сиділа далеко перед нього і самовдоволено посміхалася. А всі звірі хором вітали її.
Справа ж була от у чому. Щоразу, коли тигр готувався до стрибка, жаба чіплялась за його хвіст. Тигр, розбігаючись, сильно розмахував хвостом, і жаба, розгойдавшись, перелітала далеко через калюжу. Тигр не очікував, що може програти, і тому не погоджувався поступитися першістю жабі.
— Я володар усіх тварин! — люто ревів він.— Усі тварини зобов’язані приносити мені данину, якою б я наїдався! Як смієш ти заперечувати мої права?!
Сказавши це, тигр зайшовся ревінням, що йде із самого нутра, і з пащі його посипався смух антилоп, козуль, оленів та інших тварин, з’їдених ним останнім часом. Так тигр думав злякати жабу.
Але вона, не кажучи ні слова, теж почала відпльовуватися, і з її рота полетіли жмути рудої шерсті, вискубані з хвоста тигра. Цар звірів здивувався і затремтів усім тілом, він не очікував побачити нічого подібного і, присмирнівши, не насмілився більш заперечувати проти того, щоб жаба очолила посольство.
Посли вирушили у путь і за якийсь час дісталися Небесного палацу. Біля його входу висів величезний барабан. За споконвічним звичаєм, кожний, хто бажав стати перед володарем неба Нґаук Хоанґом, повинен був вдарити в цей барабан і тим сповістити про свій прихід.
Жаба веліла своїм супутникам сховатися в кущах, що росли поруч, і очікувати її наказів. Сама ж вона стрибнула на барабан і почала несамовито бити в нього.
Почувши страшний стукіт, Нґаук Хоанґ наказав одному з молодших духів піти і довідатися, у чому справа. Дух вийшов з воріт і озирнувся навкруги, але нікого не побачив, тільки потім помітив він жабу, що сиділа на барабані. Дух запитав, що вона тут робить. Жаба ж, загрозливо витріщивши очі, відповідала коротко, що в неї позов до неба. Тоді дух зневажливо закопилив губи і запитав, через що цей позов, але жаба з роздратуванням відповідала, що буде говорити про це тільки із Нґаук Хоанґом.
Брутальність і зарозумілість маленької жаби стали відомі володарю небес Нґаук Хоанґу, він дуже розсердився і наказав своїм улюбленим небесним курям заклювати нахабну жабу і викинути її геть. Але тільки-но кури з’явилися у воротах Небесного палацу, жаба подала знак лисиці, і та, вискочивши з кущів, накинулася на курей і почала душити одну за одною. А жаба, підстрибнувши, ще несамовитіше почала бити в барабан.
Нґаук Хоанґ, довідавшись, як постраждали його птахи, розсердився ще більше і наказав своєму псу піти й убити лисицю. Але тільки-но пес наблизився до барабана, жаба викликала з кущів ведмедя, і він одним помахом убив собаку.
Тоді володар небес Нґаук Хоанґ послав одного зі своїх стражників знищити ведмедя. Цього разу жаба викликала тигра, і він роздер стражника, не залишивши від нього навіть нігтя.
Нґаук Хоанґ, побачивши, яких несподіваних втрат зазнав він від такої маленької і незначної істоти, вирішив уникнути нових неприємностей і змінити свій гнів на милість.
Він послав за жабою одного зі старших духів, і, коли вона на чолі посольства ввійшла до тронної зали Небесного палацу, Нґаук Хоанґ привітно звернувся до неї:
— Тітонько, скажіть, яка справа змусила вас прибути сюди?
Жаба підстрибнула, сіла у запропоноване їй крісло і повела мову про те, що володар небес Нґаук Хоанґ не приділяє належної уваги справам землі. Вона розповіла про жахливу посуху, що висушила землю, про страшні нещастя, яких зазнали тисячі тварин, що мають боротися за ковток води з мутної маленької калюжі, про смертельну небезпеку, що нависла над усім живим через відсутність вологи, і ще багато про що інше. Вона просила Нґаук Хоанґа скоріше послати дощ на землю.
Володар неба Нґаук Хоанґ подумав, розпитав кого потрібно і зрозумів, що дух дощу давним-давно не робить своєї справи і спить солодким сном на м’яких білосніжних хмарах. Негайно ж повелів він розбудити ледачого духа і наказав йому швидше пролити на землю цілющу вологу.
Перед тим як жаба вирушила назад, володар небес Нґаук Хоанґ запросив її до себе.
— Тітонько, — сказав він, — надалі, щоб вам не доводилося утруднювати себе, піднімаючись на небо, ви, коли буде нестаток у воді, покричіть мені про це. І я, як тільки почую ваш голос, відразу ж надішлю на землю дощ.
Коли звірі довідалися, що жаба повернулася на землю, здобувши перемогу в такій складній справі, і сам володар небес величав її «тітонькою», усі сповнилися до неї повагою і страхом. З цього приводу є такий вірш:
Жаба Нґаук Хоанґу доводиться тіткою.
До неї навіть тигр звертається лагідно,
гніву небес боячись.
А мудрі люди, почувши лемент жаби,
знають, що незабаром буде дощ.
