Тхать Сань

У давні часи в одному занедбаному глухому селі жила бідна родина Тхать Нґхіа. Глава родини був дроворубом: узимку і влітку стукав він сокирою по міцних стовбурах дерев, валив їх додолу, рубав на рівні за розміром колоди, розколював на рівні за розміром поліна, в’язав у рівні за розміром в’язки і відносив на базар чи в оселі знатних панів, у вогнищах яких ані на хвилину не повинне було згасати полум’я. Дроворуб був людиною працьовитою і чесною, він ніколи не брав з людей плату більшу, ніж та, яку слід було брати за дрова, нарубані в сусідньому лісі. Заробляючи дуже небагато, добрий дроворуб постійно допомагав тим, хто був біднішим за нього. А бідняків у селі було чимало. Дружина дроворуба ніколи не дорікала чоловікові за це, часто вона сама віддавала останню жменю рису хворій сусідці, останнього коржа злиденному мандрівнику. Так і жили дід із бабою у своїй хатині на краю села, працюючи і допомагаючи людям. Усі в селі поважали їх за добре, чуйне серце. І були б вони зовсім щасливими, якби їхнє тихе життя не затьмарювала самотність. Шістдесят років дроворуб і його дружина мріяли про дитину, але минав рік за роком, а дітей у них усе не було. Старі скаржилися на долю, вони боялися подумати, що після смерті нема кому буде доглядати їхні могили і подбати про їхні душі.

Але от нарешті Бог почув молитви бідних Тхать Нґхіа й у нагороду за їхню чесність і великодушність вирішив послати їм сина. І от, коли старий зійшов уже в могилу, дружина дроворуба відчула, що носить під серцем дитину. Минуло три роки і дев’ять місяців, і на світ з’явився хлопчик. Мати була дуже рада, вона не відходила від свого сина ні на крок, наспівуючи йому ласкаві пісні.

Тхать Сань — таке ім’я дружина дроворуба дала своєму синові — вродився на рідкість красивим і сильним хлопчиком, з великими розумними очима. Він ріс не по днях, а по годинах, ніжно любив свою стареньку матір. Часто хлопчик розпитував матір про батька, і тоді вона розповідала йому історію їхнього довгого життя.

Коли Тхать Саню виповнилося сім років, мати померла. Він довго безутішно плакав.

Прийшли сусіди і допомогли йому поховати добру жінку.

Тхать Сань залишився зовсім один. Згадав він розповіді матері, як добував їжу його батько, узяв сокиру і вирушив до лісу рубати дрова. Уночі він працював у джунглях, а вдень спав під улюбленим баньяном[1], що стояв поруч з його хатиною. Жилося Тхать Саню нелегко, але він не засмучувався, був завжди веселим і бадьорим.

Якось Тхать Сань зустрів у джунглях доброго чарівника. Той сидів на величезному гладкому пні і щось бурмотів собі під ніс. Тхать Сань наблизився і, вклонившись, привітав незнайомця. Чарівник подивився на юнака і, ніби між іншим, сказав:

— О юначе! Я вже старий, і незабаром сили назавжди залишать мене. Я давно спостерігаю за тобою, і ти мені подобаєшся. За своє столітнє життя я вигадав безліч способів боротьби зі злими духами і тепер хочу передати їх тобі. Чи хочеш ти, добрий юначе, навчитися мого чародійства і зробитися непереможним? Відповідай мені!

Тхать Сань не вагаючись погодився. Відтоді він щодня приходив до величезного гладкого пня й уважно вислуховував наставляння доброго чарівника. Навчання йшло успішно, і незабаром Тхать Сань опанував багато чарівних прийомів. Однак кінця заняттям ще не було видно.

Тим часом одна людина, спритний торговець вином на ім’я Чі Тхонґ, уже кілька разів проходив повз хатину Тхать Саня, заглядаючи до неї. З усього було видно, що йому для чогось знадобився скромний і працьовитий юнак. І от одного разу, коли, повернувшись із джунглів, Тхать Сань сів під своїм баньяном, з’явився Чі Тхонґ і вкрадливим голосом промовив:

— Чуєш, Тхать Саню! Що тобі за радість валятися під цією дурною колодою? Такий здоровий хлопець пролежує боки! Нумо переселяйся краще до мене в будинок. У мене просторо і добре, будеш мені за брата. Як, згоден?

Тхать Сань уже дрімав. Розбуджений Чі Тхонґом юнак підняв скуйовджену голову й оторопіло дивився на торговця, не розуміючи, що тому від нього треба.

А Чі Тхонґ продовжував:

— Та прокидайся ж ти, брате Тхать Саню! Зрозумій, живу я з бабою-матір’ю самотньо і нудно. От ми і вирішили запросити тебе до нас — усе веселіше буде!

Отут тільки Тхать Сань зрозумів, про що йому каже цей товстий і добродушний на вигляд Чі Тхонґ. Він підхопився на ноги, і радісна посмішка освітила його обличчя. Він нічого не відповів, тільки закивав на знак згоди головою. А продавець вина поплескав його по плечу:

— Ну, от і добре. Увечері чекаємо тебе у нас. До побачення!

Так Тхать Сань зробився «молодшим братом» торговця вином Чі Тхонґа. Довірливий юнак і не здогадувався, що за добродушною зовнішністю товстуна ховається жадібна і зла людина. Тхать Саню і на думку не спадало, що Чі Тхонґ замислив використовувати у своїх недобрих цілях його силу, працьовитість і кмітливість. Перетягнувши свої жалюгідні пожитки до будинку Чі Тхонґа, Тхать Сань узявся старанно допомагати йому і його матері господарювати, намагаючись хоч як-небудь віддячити їм за великодушність. Звертався до Чі Тхонґа він не інакше, як додаючи шанобливі слова «старший брате», і намагався в усьому догодити його матері.

Так минали дні за днями, і незабаром Чі Тхонґ із радістю помітив, що його багатство значно збільшилося: безплатний робітник — «молодший братик» Тхать Сань — недаремно гнув спину з ранку до вечора!

Чі Тхонґ радісно потирав свої пухкі руки, і його заплилі вічка ласкаво поглядали на могутню спину Тхать Саня. «Вже дуже скоро я буду найбагатшою людиною в окрузі», — думав він, без кінця повторюючи про себе цю фразу.

Але справа обернулася інакше.

Уже багато десятків років (скільки точно, ніхто сказати не міг) поблизу села, де жили Тхать Сань і Чі Тхонґ, у дрімучих заростях джунглів жило величезне і страшне чудовисько — Удав. Цей Удав ніколи не з’являвся при світлі сонця, він лежав, згорнувшись величезними кільцями, біля старого дерева, роззявивши пащу, з якої йшов жахливий сморід. Щорічно кожне село в окрузі зобов’язане було надсилати Удаву одну людину у жертву. Цей звичай існував дуже давно, і ніхто ще не насмілився його порушити. По селах установили чергу, і той, кому випадало бути з’їденим, покірно йшов у джунглі і схилявся перед Удавом.

Цього разу черга йти до Удава випала Чі Тхонґу. Для матері Чі Тхонґа це було страшним горем. Вона не хотіла відпускати на смерть свого єдиного сина. Мати обійняла сина і довго не відпускала його від себе, обливаючись сльозами. Раптом Чі Тхонґа осяяла думка. Він сказав матері:

— Не мучте своє серце, мамо. Я знаю, як мені можна уникнути смерті. До Удава піде Тхать Сань.

Зраділа мати закивала головою й одразу ж узялася готувати смачний обід.

Коли Тхать Сань повернувся з лісу, вони запросили його до столу і Чі Тхонґ сказав:

— Дорогий Тхать Саню! Ти, звичайно, знаєш про існування священної пагоди[2], яку по черзі стережуть люди нашої округи. Сьогодні моя черга йти туди. Але мені необхідно продати ще останню партію вина. Чи не підеш ти до пагоди замість мене?

Тільки він це вимовив, як у двері просунулася голова посильного від старости, який нагадав, що Чі Тхонґ повинен поквапитися із виконанням свого боргу. Тхать Сань не знав, що Удав жив біля священної пагоди, тому він погодився і, швидко закінчивши обід, вирушив у джунглі.

Увійшовши в зарості, він розшукав пагоду і присів відпочити. У ту ж мить величезне чудовисько загрозливо засичало і кинулося на юнака. Тхать Сань відскочив убік і вихопив з-за пояса гостру сокиру, з якою ніколи не розставався. Помітивши це, Удав здивовано завмер. Він звик, що його жертви з покірністю схилялися перед ним, і був дуже здивований поведінкою юнака. Однак наступної хвилини Удав люто вдарив хвостом так, що земля загуділа під ногами Тхать Саня, і кинувся на юнака. Розпочався гарячий бій. Тхать Сань рубав Удава сокирою, наносячи йому глибокі рани. Нарешті, зловчившись, юнак відрубав йому голову і ввійшов до священної пагоди. Тут він побачив золотий лук із золотими стрілами. Додому Тхать Сань повертався з головою удава, золотим луком і стрілами.

Була пізня ніч, коли Тхать Сань постукав у будинок Чі Тхонґа. Мати і син перелякалися, почувши його голос, вони вирішили, що до них з’явилася примара Тхать Саня помститися за обман. Чі Тхонґ і його мати впали на коліна і почали молити про помилування, а Тхать Саню набридло стукати в двері і він заглянув у вікно. Побачивши «старшого брата» і його мати на колінах, він прислухався до їхньої молитви, а потім вигукнув:

— Гей, шановні! Не бійтеся, я не примара, я живий Тхать Сань. Я убив Удава, от його голова. Якщо ви не вірите, відчиніть двері і переконайтеся, що я не брешу!

Через якийсь час двері нарешті тихенько відчинилися і на порозі з’явилися Чі Тхонґ і його стара мати, які трусилися від страху. Вони глянули на голову Удава, потім на спокійного усміхненого Тхать Саня і тільки тоді повірили, що перед ними не примара, а живий Тхать Сань. Вони заметушилися навколо Тхать Саня, захоплюючись його сміливістю. Однак одразу в Чі Тхонґа народилася нова підступна думка. Він зробив вигляд, що наляканий учинком Тхать Саня, і промовив:

— Ти вчинив необачно, хоча і виявив велику мужність. Адже Удав належить королю. Його спеціально тримали в цій пагоді. Мені так шкода тебе, але королівського покарання тобі не уникнути!

Тхать Сань злякався і почав прохати Чі Тхонґа врятувати його.

— Що ж, добре! — відповів «старший брат». — Заради тебе я візьму на себе провину. Але ти повинен піти із села і сховатися від королівських слуг.

Тхать Сань вклонився і поспішно вийшов. А Чі Тхонґ поклав голову Удава в мішок і поїхав до палацу. Він домігся, щоб його пропустили прямісінько до короля.

— От Удав, якого я вбив! — сказав він королю, простягаючи мішок. — Страшний звір завдавав великої шкоди вашому королівству і всім мешканцям. Тепер він мертвий. От його голова!

Король похвалив Чі Тхонґа за сміливість і нагородив титулом князя.

Відтоді колишній торговець вином оселився у великому новому палаці і зробився знатною і багатою людиною. А Тхать Сань знову взявся за сокиру і пішов у ліс рубати дрова, він знову оселився у своїй хатині під старим баньяном.

* * *

У короля була донька на ім’я Куїнь Нґа, надзвичайна, чудова красуня. Перед нею меркнула краса навіть весняної троянди. Король і королева мріяли видати доньку заміж за людину видатних талантів: наречений мав бути й умілим воєначальником, і гарним поетом, і обдарованим музикантом.

Поки шукали такого юнака, король наказав побудувати розкішний палац, якому дали назву «Палац принцеси, що вибирає чоловіка».

Звістка про те, що принцесі шукають нареченого і що будується чудовий палац, швидко розлетілася по усьому світу. Коли палац був побудований, принци вісімнадцяти країн прибули до палацу короля країни Півдня. Кожен з них готовий був посперечатися з іншими своїми знаннями, талантами і чеснотами і завоювати серце прекрасної Куїнь Нґа.

У день змагання наречених чарівна Куїнь Нґа, король і королева в супроводі пишного почту вирушили до нового палацу.

Змагання розпочалося. До величезної зали по черзі входили принци вісімнадцяти країн і демонстрували свою доблесть і знання. Серед них були великі, могутні красені, що чудово володіли зброєю і талантами складати вірші й імпровізувати на музичних інструментах. Але жоден з юнаків не припав до душі чарівній принцесі. Вона сиділа, сумно схиливши голову, байдуже дивлячись на череду молодих людей. Нестерпна туга охопила її, і вона тихо попрохала батька-короля оголосити принцам, щоб вони поверталися до своїх держав.

Залишившись одна, Куїнь Нґа ще сильніше засумувала. Вона запитувала себе: «Але де ж той, кого я зможу покохати? Невже на всьому білому світі немає такої людини?» — і гірко заплакала, не знаходячи відповіді.

Якось прекрасна Куїнь Нґа, щоб розвіяти неминаючу тугу, вийшла в королівський сад і тихенько побрела його алеями. Була прохолодна тиха ніч.

Раптом налетів сильний вітер, і принцеса побачила над своєю головою величезну чорну тінь. Тієї ж миті дивовижний триголовий орел чіпко обхопив її стан своїми кошлатими лапами і злетів угору.

Це відбулося так стрімко, що Куїнь Нґа не встигла навіть скрикнути. Орел здійнявся високо в небо і полетів до своєї гірської печери.

У цей час Тхать Сань лежав під старим баньяном, але сон не приходив до нього. Випроставшись на спині і спрямувавши погляд до далеких зірок, він міркував про своє самотнє життя.

Раптом його пильні очі помітили високо в небі величезного птаха, а в пазурах у нього мляво повисле тіло жінки в білому, з довгою косою, що розвівалася по вітрі.

Тхать Сань підхопився на ноги і натягнув тятиву золотого лука. Ретельно прицілившись, юнак пустив стрілу. Наступної миті він помітив, що стріла влучила прямо в голову орла, але той не припинив свого польоту і не випускав своєї жертви з кошлатих лап. Тхать Сань у розпачі дивився на птаха, що віддалявся на південь, не маючи можливості допомогти нещасній бранці.

* * *

Король і королева невимовно горювали, коли дізналися, що зникла їхня улюблена донька. Король віддав своїй армії наказ негайно розпочати пошуки принцеси. Одночасно був оголошений королівський указ, у якому йшлося про те, що той, хто першим відшукає прекрасну Куїнь Нґа, буде визнаний гідним великих почестей. Ця людина буде чоловіком принцеси і спадкоємцем королівського трону.

Сановники запропонували королю поставити на чолі армії Чі Тхонґа, що прославились відвагою в єдиноборстві з Удавом. Король погодився призначити його. Чі Тхонґ був улещений королівською увагою, але в душі дуже перелякався.

Не маючи сміливості, Чі Тхонґ був досить хитрим і вивертким, тому, перш ніж рушити в путь, він улаштував велике свято, на яке зібралося багато народу, своїм слугам він наказав дізнатися в гостей, чи не бачив хто принцесу, чи не знає, де вона зараз. Чі Тхонґ не шкодував частувань і вина.

Коли свято було в розпалі, раптом з’явився Тхать Сань. Чі Тхонґ підійшов до «молодшого братика» і радо заговорив з ним. Він говорив Тхать Саню про те, як довго його розшукував, що тепер вони знову будуть разом, як колись, і ніби між іншим повідомив юнаку, що йому доручили відшукати принцесу. І отут Тхать Сань згадав про орла з жінкою в білому, у якого він стріляв. Він пообіцяв Чі Тхонґу допомогти у пошуках прекрасної Куїнь Нґа.

Зраділий Чі Тхонґ наказав армії негайно виступати, а Тхать Саня призначив головним провідником.

Незабаром армія досягла південних гір, де, як здавалося Тхать Саню, ховався орел. І дійсно, незабаром армія підійшла до глибокої чорної прірви, що могла бути притулком кровожерливого птаха. Не втрачаючи часу, Тхать Сань спустив довгу мотузку і сказав, що він сам огляне прірву.

У холодній темряві прірви, на дні її юнак розгледів щось біле. Він швидко побіг і побачив сплячу дівчину, прекрасну, наче місяць. Це і була принцеса Куїнь Нґа.

Тхать Сань обережно торкнувся її плеча і, коли вона розплющила свої величезні блискучі очі, промовив їй:

— Я прийшов урятувати вас!

Чарівна Куїнь Нґа з подивом і захватом оглядала красивого юнака, його сильне тіло, перекинутий через плече золотий лук, прекрасне густе волосся, що спадало на плечі і чоло. Вона підвелася і, простягнувши до Тхать Саня руки, прошепотіла:

— Мені здається, я давно вже знаю і кохаю вас. І не тільки за те, що ви врятували мене. Я кохаю вас…

Вона посадила його поруч із собою і сказала, що, повернувшись до палацу, вони ніколи більше не розлучатимуться.

Але Тхать Сань перервав її:

— Ні, я виконав лише обіцянку, яку дав моєму братові. Король наказав йому відшукати і врятувати вас! Якщо я погоджуся стати вашим чоловіком, я тим самим недобре вчиню зі своїм братом, тому що він, а не я, має стати вашим чоловіком.

Сказавши це, Тхать Сань обв’язав принцесу мотузкою і дав знати, щоб її підняли нагору. Ледь вона досягла краю прірви, як з’явився орел. Чі Тхонґ віддав солдатам наказ скоріше скакати з Куїнь Нґа до палацу, а сам залишився, щоб битися зі страшним птахом. Орел уже влетів у прірву, де знаходився Тхать Сань. Тоді Чі Тхонґ підкотив до краю прірви великі камені і скинув їх униз, наміряючись убити одразу й орла, і Тхать Саня.

Але поки він возився з каменями, Тхать Сань устиг убити дивовижного птаха і сховався в печері на дні прірви.

Він трохи відпочив і почав шукати вихід із печери. Печера виявилася дуже довгою. Тхать Сань ішов кілька днів, перш ніж побачив удалечині світло. Так він вийшов із печери і потрапив до невідомої країни.

Тхать Сань опинився у Країні Моря.

Він довідався, що її мешканців давно мучить жахливе чудовисько. Багато сміливців загинули, борючись із ним, але здолати так і не змогли.

Тхать Сань вирішив допомогти людям. Якось він підкрався зовсім близько до чудовиська, випустив у нього одразу кілька стріл зі свого золотого лука і вбив.

Звістка про подвиг невідомого юнака дійшла до короля Країни Моря, і той запросив Тхать Саня до себе. Король Країни Моря подарував сміливому юнаку найвище сановне звання і прикрашений чудовими коштовностями дан бао[3] і залишив жити в себе.

Тхать Сань узявся вивчати різні науки і незабаром перевершив у пізнаннях своїх учителів. Але туга за батьківщиною не залишала юнака, і він попрохав у короля Країни Моря дозволити йому повернутися додому.

І от Тхать Сань знову опинився в рідному селі. Старий баньян, поки хазяїн був відсутній, майже всох, але зараз знову ожив і розпрямив своє листя.

* * *

Прекрасна Куїнь Нга, повернувшись до палацу, усе чекала на свого рятівника. Вона без кінця запитувала короля і королеву про Тхать Саня. Але ніхто нічого не міг їй сказати.

І тоді прекрасна принцеса зовсім перестала розмовляти: ні про що не запитувала і ні на що не відповідала — вона зробилася німою. Щодня з її прекрасних величезних очей лилися сльози, і ніхто не в змозі був її втішити.

Мертві тіні Орла й Удава, поневіряючись по світу, зустрілися якось і, довідавшись, що обидві вони жертви Тхать Саня, заприсяглися помститися юнакові. Вони залізли до палацу короля і, укравши на очах сторожі золото, поклали його під старий баньян, де полюбляв відпочивати Тхать Сань.

Варта, що пустилася навздогін, швидко знайшла украдене золото і заарештувала Тхать Саня. Почув про це підступний Чі Тхонґ і намірився покінчити з Тхать Санем. Сидить, спішно обмірковує, як краще це зробити.

А Тхать Сань, замкнений у залізній клітці, взяв до рук дорогоцінний дан бао, що подарував йому король Країни Моря, і заграв. Ніжні смутні звуки лунали всюди, і в них чувся докір злим і несправедливим людям. У пісні Тхать Саня прославлялися краса і добре серце принцеси, юнак кликав її на допомогу.

Почувши чудову пісню, прекрасна Куїнь Нґа посміхнулась і знову почала розмовляти. Вона побігла до короля і попросила швидше знайти і привести людину, що грає на дан бао.

Король наказав доставити юнака до палацу, і коли Тхать Сань постав перед королем, Куїнь Нґа оголосила, що він її обранець. Зраділий Тхать Сань розповів королю усю свою історію — і як його двічі підступно обдурив Чі Тхонґ, і як тепер мав намір убити, посадивши в залізну клітку.

Король уважно вислухав хороброго юнака і погодився на його весілля з Куїнь Нґа.

А підступного і боягузливого Чі Тхонґа позбавив усіх звань і вигнав назад у село. На шляху додому Чі Тхонґа і його матір застала страшна гроза. Блиснула сліпуча блискавка й убила їх обох.

Звістка про те, що король Країни Півдня видав прекрасну принцесу за простого дроворуба, рознеслася по всьому світу.

Принци вісімнадцяти країн, яким відмовила Куїнь Нґа, не знаходили собі місця від досади й обурення. Вони вирішили помститися принцесі і рушили зі своїми військами на столицю Країни Півдня.

Незліченні армії вісімнадцяти ображених принців швидко просувалися вперед, руйнуючи і зносячи усе на своєму шляху.

Вони вже підступили до високих стін столиці і готувалися до останнього штурму. Вісімнадцять принців викликали Тхать Саня битися з ними.

— Любий Тхать Саню! — злякано промовила Куїнь Нґа. — Не погоджуйся, вони все одно уб’ють тебе. Давай краще де-небудь сховаємося.

Але Тхать Сань спокійно відповів:

— Я і не збираюся битися з ними. Ти забула, що в мене є чарівний дан бао, яким за одну ніч я обеззброю всіх солдатів цих дурних принців!

І, сказавши це, він узявся грати на своєму улюбленому інструменті. Мелодія і слова його пісні були такими чудовими, що ворожі солдати мимоволі заслухалися. А пісня Тхать Саня закликала людей до розуму, у ній ішлося про те, що в цьому бою даремно проллється кров, що краще всім повернутися до своїх осель, до своїх дружин і наречених, до матерів і дітей і не наражати себе на небезпеку. Чарівна мелодія говорила і про те, що недобре розбивати чуже щастя, що потрібно берегти його і не ризикувати нерозважливо найдорожчим на світі.

Заключні слова пісні:

остаточно скорили душі тисяч солдат, і вони опустили руки зі зброєю, згадуючи свої рідні краї, родини, свої мрії про щасливе, мирне життя.

Принци вісімнадцяти країн побачили, що армії відмовилися коритися їхнім наказам, і довелося протрубити відступ. А коли армії залишали Країну Півдня, скінчилися всі харчі. Вони змушені були звернутися до Тхать Саня за допомогою.

Тхать Сань надіслав вісімнадцятьом принцам усього лише один горщик вареного рису.

Принци спочатку подумали, що це глузування, і хотіли розбити горщик, але потім зрозуміли, що цей горщик має чарівну властивість: рисом з нього можна наситити найбільшу армію, а він постійно залишатиметься повним.

Подивувалися принци вісімнадцяти країн мудрості Тхать Саня і пройнялися до нього повагою. А хоробрий Тхать Сань зробився спадкоємцем престолу. І коли він став королем, країна почала жити у добрі і щасті.