Жив собі купець. Перед смертю покликав він до себе сина і сказав йому:
— Синку, заклинаю тебе: коли поїдеш з товаром, їдь куди хочеш, тільки не в Алеп.
Минуло небагато часу, і якось син прийшов до матері і сказав:
— Я хочу поїхати в Алеп.
— Синку, — сказала мати, — але ж батько заклинав тебе, щоб ти туди не їздив.
— Ні, — відповів син, — я все ж поїду.
Він дізнався, що в Алепі можна вигідно продати самшитове дерево. Купив син багато самшиту, нав’ючив його на сорок мулів та й поїхав собі. їхав він, їхав і надвечір нарешті дістався до міста Алеп. Назустріч йому з караван-сарая вийшли люди і сказали:
— Даремно ти зараз їдеш в Алеп: там тепер базар закрито. Краще спочинь тут, а завтра рано-вранці поїдеш до міста.
Купець погодився.
В цей час з караван-сарая йому назустріч вийшли Кульгавий, Безбородий та Одноокий. Вони помітили, що купець привіз цінний товар, повели його в кімнату, пригостили обідом і спитали, з чим він приїхав.
— А, ти привіз самшит? Дарма: тут цього добра стільки, що ми ним палимо в печі. Це все одно, що привезти в Кульпу сіль. Але ти, друже, не сумуй, ми тобі дамо за твій товар сім мірок золота, і ти хоч свої витрати повернеш.
Купець погодився.
Вранці він подумав: «Недобре буде, якщо я одразу повернусь назад. Що я відповім, коли мене спитають, яке місто Алеп? Краще піду подивлюсь місто».
Довго він бродив по Алепу, аж врешті зайшов в одну крамничку.
— Здоров був, брате подорожній! З яких країв будеш? — запитав у нього крамар.
— Єреванський я, з села Парбі.
— Що привело тебе до нас?
— Та так, ходжу собі по місту, — відповів купець і запитав: — А чи нема в тебе самшиту?
— А скільки тобі треба?
— Пудів п’ять-десять.
— Ні, брате, тут самшит на пуди не продають. У всьому Алепі ледве знайдеться п’ять-шість фунтів цього дерева. Золотник його коштує п’ять карбованців.
Почувши це, купець аж ойкнув і розказав крамареві, як його обдурили в караван-сараї. Потім він став просити старого допомогти йому повернути втрачений товар.
— Синку, справа ця дуже нелегка. Кульгавий, Безбородий та Одноокий — шахраї. Вони тільки те й роблять, що обдурюють людей. В цій справі тобі допоможе лише кухар. Сходи за порадою до нього.
Прийшов купець до кухаря й каже:
— Благаю тебе, друже, виручи! Допоможи мені, і я дам тобі всього, чого тільки забажаєш.— І розповів про своє лихо.
— Не журись, — відповів кухар.— Мені нічого не треба, я тобі й так допоможу. Прийдеш додому, відкрий уночі каглу і приклади вухо до комина. Кульгавий, Безбородий та Одноокий прийдуть радитися до ворожбита, що живе за стіною. Як ворожбит їм скаже, так ти й зробиш.
Купець так і вчинив. Скоро прийшли Кульгавий, Безбородий та Одноокий і вавели розмову з ворожбитом:
— Єреванець привіз сорок тюків самшиту. Ми за цей товар маємо дати йому сім мірок волота — скажи, скільки ми заробимо на цьому?
— З єреванцем треба бути обережним: він хитрий, бував у багатьох місцях і знає всемеро більше нашого. А що, як він скаже: «Не хочу сім мірок золота, дайте мені сім мірок бліх!» Де ви візьмете стільки бліх? — відповів їм старший ворожбит.
— Невже він такий кмітливий? — здивувалися шахраї.
Після цієї розмови купець ще вдосвіта пішов до місцевого судді.
— Ось уже десять днів, — сказав він йому, — як я не можу вибратися з вашого міста. Сорок моїх тюків затримали в караван-сараї. Накажи покупцям заплатити за товар.
Суддя зараз же покликав Кульгавого, Безбородого та Одноокого і звелів їм розплатитися з купцем.
— Ми йому винні сім мірок золота, він може їх узяти коли завгодно.
— Не хочу я золота, цього добра у мене самого багато, а ви дайте мені за самшит сім мірок бліх, та так, Щоб у трьох мірках були самці, а в чотирьох — самки.
Кульгавий, Безбородий та Одноокий поїхали по блохи. Але справи їхні були кепські: поки зловлять одну блоху, друга втече. Побачивши, що нічого не виходить, вони повернулися в Алеп, підкупили одного чоловіка й звеліли йому:
— Подружися з єреванцем, дізнайся, чий він син, хто його батьки, і розкажи нам.
Чоловік подався за єреванцем назирці і побачив, що той зайшов випити вина. Тоді він зробив те ж саме. Під час обіду він узяв чарку і сказав єреванцеві:
— За твоє здоров’я, брате!
Єреванець теж випив за сусідове здоров’я. Цього тільки й треба було підкупленому чоловікові. Він підсів до купця і вивідав у нього все, що хотів, а тоді розповів усе Одноокому. Наступного дня Одноокий зустрів на вулиці єреванця й каже:
— Доброго здоров’я, Мартиросе! Як поживають твої родичі? — і перелічив на ймення усіх його ближніх і дальніх родичів.
Єреванець оторопів.
— Давно вже я хотів тебе побачити, — говорив далі Одноокий, — та аж тепер довелось. Ех, брате, ти й не знаєш — коли ти з’явився на світ, у тебе не було одного ока, я вийняв своє і дав тобі.
Після цього Одноокий побіг до судді.
— О, справедливий суддя, — сказав він, — коли єреванець Мартирос народився, у нього було лише одне око. Я тоді був у них дома слугою й віддав йому своє око. До цього часу я обходився одним оком, а тепер хочу забрати його назад.
Суддя покликав єреванця й запитав його:
— Ти цього чоловіка знаєш?
— Я його не пам’ятаю, — відповів купець, — але видно, що він у нас бував.
— Ось він каже, що одне твоє око належить йому, і хоче забрати те око назад. Поверни його!
Купець випросив один день відстрочки і пішов радитися до старого крамаря. Той знову послав його до кухаря. Кухар заспокоїв купця і порадив знову підслухати через каглу розмову Кульгавого, Безбородого та Одноокого з ворожбитом.
Ось що почув купець, коли він це зробив:
— Тепер єреванець у нас ні копійки не візьме! Він швиденько втече, як тільки дізнається, що в нього хочуть виколоти око.
— Нічого не вийде, — відповів ворожбит, — єреванець скаже: «Добре, вийміть у мене одне око, але вийміть і в Одноокого. Зважимо обоє очей, і якщо вони будуть рівні вагою, хай забирає їх».
Коли єреванець у судді повторив ворожбитові слова, Кульгавий, Безбородий та Одноокий кинулись тікати. І досі вони не можуть спокійно чути імені єреванця.
Звільнившись від шахраїв, єреванець продав за добрі гроші свій товар, подарував кухареві один тюк самшиту і повернувся назад на батьківщину.
