Муха і комар

Вірменська казка

Жили собі якось муха і комар. Були вони чоловіком та жінкою. Якось каже комар мусі:

— Жінко, випав сніг, засипав усе довкола та й нашу хату геть прикидав. А покрівля у нас поганенька, ще протече. Піду-но я скидаю сніг.

Відповіла йому муха:

— Ти ж такий манісінький, як же ти можеш сніг скидати?

— Ні, піду.

— А якщо тебе сніг присипле?

— Не бійся, як почуєш шум — значить, я живий, якщо ні — помер, засипало мене снігом.

І поліз комар на хату, не зважив на слова мухи. Прислухається муха — нічого не чути на покрівлі. Полізла й собі на хату. Бачить: лежить комар, снігом засипаний, не дише. Як побачила те муха — стала собі попіл на голову сипати та голосити. Прилетіла тут ворона, сіла поблизу й питає:

— Гей, мухо, чому ти собі голову попелом посипаєш, плачеш так гірко та голосиш?

— А що ж робити? Помер мій дорогий чоловік, вийшов сніг із хати згорнути, а сніг його присипав,— відповіла муха, плачучи.

— Ох, бідний, бідний комар! — сказала ворона й собі почала плакати і дерти пір’я. Потім трохи заспокоїлась і перелетіла на дерево. Побачило дерево ворону й питає:

— Вороно, чи це ти? Щодня на тобі прекрасне чорне пір’я — де ж воно поділося, що трапилося?

— Ох, не питай! — відповідає ворона.— Таке нещастя трапилось: помер комар — закидало снігом, коли він його з хати згортав. Муха від горя собі голову попелом посипала, а я вирвала все пір’я.

— Ох, бідолашний комар! — сказало дерево й осипало своє листя.

Підійшов до дерева баран, хотів у затишку посидіти. Бачить — дерево голе. Здивувався і питає:

— Дерево, ти ще вчора було таке красиве, у такому гарному листі, а сьогодні ти голе-голісіньке. Де ж твоє листя?

— А що ж діяти, коли таке горе? Де мені взяти попелу, щоб посипати свою голову? Хіба ти не чув, що комара снігом прикидало й він помер? Муха голову попелом посипала, ворона пір’я видерла, а мені довелося листя скинути,— зітхнуло дерево.

— Ой-ой-ой, що ж мені робити? — плачучи мовив баран. І ну з горя лобом об дерево битися — бився, доки роги свої круті поламав. Пішов тоді до річки — води напитися.

Побачила річка, що в барана роги поламані, й питає:

— Баране, де твої круті роги? Вчора ти не такий приходив до мене.

— А що ж робити? Комар згортав сніг із хати, його прикидало — і він помер. Муха посипала голову попелом, ворона видерла своє пір’я, дерево скинуло своє листя, а я ось свої роги поламав.

— І справді, що ж нам тепер робити? Таке горе, така біда! Краще вже мені на кров перетворитися,— сказала річка і перетворила свою воду на кров.

Прийшла наймичка води набрати для своєї господині. Аж бачить — у річці замість води кров. Питає в річки:

— Річко, річко, чому ти, така чиста й прозора, на кров перетворилась?

Розповідає їй річка:

— А що ж мені робити, як не змінитися? Комар здох, муха голову попелом посипала, ворона пір’я собі видерла, дерево листя скинуло, баран роги розбив, а я на кров перетворилась.

Стала наймичка плакати, побиватись, розбила з горя глечик і пішла до своєї господині.

Побачила та, що наймичка повернулась без глечика та плаче, й питає в неї, що трапилось.

Наймичка й розказує:

— Ох, не питайте! Таке трапилось, таке трапилось… Комар, згортаючи з хати сніг, зостався під снігом і здох. Муха з горя голову попелом посипала, ворона своє пір’я видерла, дерево листя скинуло, баран роги обламав, вода в річці на кров перетворилась, а я глечик розбила.

Дуже це господиню засмутило.

— Коли так, то я відріжу свої коси,— сказала вона.

Увечері повернувся додому господар, бачить—господиня коси відрізала. Розсердився він і питає:

— Ти чого це коси відрізала?

— Велике нещастя, хіба ти не чув? Комара засипало, коли сніг з хати згортав. Комар здох. Муха посипала голову попелом, ворона видерла на собі пір’я, дерево скинуло листя, баран поламав роги, вода перетворилась на кров, наймичка розбила глечик, а я коси відрізала.

Вислухав господар і каже:

— Коли так — відріжу собі вуса, навіщо вони мені після оцього?

І сумний пішов на другий день на роботу. Пастух, який грав на сопілці, побачив, що господар іде смутний і без вусів, спитав:

— Господарю мій, що сталося, чому ти такий сумний?

Розказав йому господар про все, пастух із горя сопілку поламав, а сам пішов у ліс, сів під дерево й зажурився. Тут вийшов із лісу старенький дідусь, який жив собі на галявині, й питає:

— Пастуше, чого це ти такий сумний? Що трапилось? Де твоя сопілка, якою ти завжди звеселяв і ліс, і мене?

— Ех, таке лихо скоїлось, —відповідає пастух.— Нашого знайомого комара, коли він згортав сніг із хати, прикидало снігом. Муха з горя посипала голову попелом, ворона видерла своє пір’я, дерево скинуло листя, баран роги обламав, вода в річці на кров перетворилась, наймичка глечик розбила, господиня коси відрізала, а господар — вуса. Я побачив усе те й зламав свою сопілку. Як тут не сумувати!

Засміявся дідусь і сказав:

— Не сумувати, а сміятися треба! Он поглянь — сонце світить, пташки співають, люди на поле йдуть. Гарно ж як довкола!

Глянув пастух сюди, туди і теж радісно засміявся.

Перекладач: Л. Задорожна

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up