Жив-був цар. Якось покликав усіх кравців, що були в його державі, й наказав пошити йому ковдру, та таку, щоб і не довга і не коротка, а якраз на його зріст.
Хоч як мудрували кравці, жоден не зміг виконати царевого наказу. Звелів цар зітнути усім голови.
Аж ось приходить ще один кравець.
— Вельможний царю,— каже він,— пошию тобі таку ковдру, як ти хочеш, щоб не коротка й не довга. Скажи тільки слово, відразу ж стану до роботи.
— Гаразд, ший,— каже цар,— та як вийде хоч на волосинку довша або коротша — тобі зітну голову.
— Згода, царю, як не впораюсь, то сам шию під меч підставлю.
От став наш меткий кравчина до роботи і невдовзі зшив ковдру, та навмисно закоротку. Приніс, розіслав перед царем, а сам у рукаві батога тримає.
— Вельможний царю,— каже кравчик,— пошив таку ковдру, як ти хотів, подивись лишень!
— Ану ж, побачимо, як вона мені? — каже цар.
Ліг цар, вкрився ковдрою, а ноги голі. Тоді кравчик витяг батога й хльось-хльось царя по ногах. Цар відразу ж підтягнув ноги під ковдру.
— Вельможний царю,— каже кравчик,— по своєму ліжку простягай ніжки!
Послухався цар поради, нічого не сказав, щедро винагородив кравця грошима й вирядив з тим.
То недаремно кажуть — по своєму ліжку простягай ніжки.
