Один чоловік так зубожів, що зосталася в нього сама курка в дворі. Думав він, думав та й каже матері:
— Матусю, доведеться нам з голоду помирати — не прогодуємося ми цією куркою.
— Синку,— одказує мати,— як знаєш, так і роби.
— Краще візьми цю курку,— каже син,— та звари, а я віднесу цареві, може, він розщедриться і обдарує нас.
Взяла мати курку, зварила. Вкинув син курку в торбу, торбу на плечі та й подався до царя. Прийшов у палати, бачить — сидить цар, а по кожну його руку візир стоїть. Доземно вклонився чоловік цареві, тоді вийняв курку й поклав перед ним.
— Що це ти приніс? — питає цар.
А чоловік йому:
— Вельможний царю, дарунок тобі!
— Ну, коли приніс, то діли, а ми побачимо! — наказує цар.
Як ділити, то ділити! Відрізав чоловік курці голову і вручив цареві, одне крило віддав одному візирові, друге — другому, а тулуб укинув знову до торби.
— Оце так утнув! — каже цар.— Як приніс курку, так її й забрав.
— Та я ж поділив…
— Як же ти поділив, коли все собі забрав? — спалахнув цар.
— Вельмишановний царю,— відповів бідняк,— ти нам усім голова, тому я віддав тобі голову. Твої візири — то твої крила, тому їм дісталися крила. А ми простий люд, опора держави твоєї, то мені й випав тулуб, з’їмо його вдвох із матінкою. Душа звеселиться, за тебе помолимось!
Цареві сподобалась така розумна мова, набрав він у жменю золота, нагородив бідняка й додому вирядив.
Іде собі цей чоловік дорогою, золотом бавиться, пересипає зі жмені в жменю. Аж трапився йому візир один, побачив те золото та й метикує, звідки в цього дурня стільки золота, що навіть бавиться ним? Підійшов візир до нього та й каже:
— Здоров був, чоловіче!
— Здорові,— відказує той.
— А звідки в тебе стільки грошенят, що забавляєшся золотом?
— Та звідки ж… узяв курку, зварив, одніс цареві.
Іде собі далі візир та й міркує: «Коли так, то я зварю цілого гусака, віднесу, мені ще більше перепаде». Як надумав, так і зробив, наступного дня вже був у царських палатах. Бачить, сидить цар, а обіруч нього візири стоять. Доземно вклонився багатій цареві, а тоді вийняв гусака й поклав перед ним.
— Що то ти приніс? — питає цар.
— Вельможний царю, дарунок тобі!
— Ну, коли приніс, діли, а ми побачимо!
Не сподівався цього візир, розгубився, не знає, як поділити.
— Ану розшукайте мені вчорашнього чоловіка,— наказує цар,— нехай поділить, бо цей ради не дасть.
Побігли по бідняка, розшукали, привели до царя. Каже цар йому:
— Цей чоловік гусака в дарунок приніс, не знає, як поділити. Діли ти!
Ділити то й ділити. Відрізав чоловік гусячу голову — вручив цареві, одне крило — одному візирові, друге — другому, а тулубище вкинув собі в торбину
Запитує його цар:
— Ну як, поділив уже?
— Поділив,— каже той.
— Ану-бо, розкажи, а ми послухаємо!
— А що казати,— відповів бідняк,— ти, царю, всім нам голова — тож тобі голова, твої візири — ніби крила твої, то їм крила, а ми, простий люд,— опора держави твоєї, то нехай нам буде тулубище, удвох із матінкою з’їмо, за тебе помолимося.
— А тому, хто приніс? — запитує цар.
— А тому, хто приніс, усипте сорок дубців — вистачить з нього. Я бідак бідаком, ні шкоринки хліба, ні копійки грошей немає в мене. І подумав: дай-но віднесу цареві останню курку, може, розщедриться він. А цей багач багачем, усього доволі, а йому ще мало, вареного гусака підніс цареві. Дуже треба цареві його гусак! Красна ціна йому — сорок дубців, всипте, та й за двері!
Ще жменю золота дав цар біднякові, а візирові всипали сорок дубців та й вирядили геть.
