Горщик каші

Жила собі в одному селі бідна й добра дівчинка. Мала вона тільки матір, і от прийшов такий день, коли в них зовсім не стало хліба. Пішла дівчинка до лісу назбирати ягід і зустріла там бабусю.

— Добридень, дівчинко! — сказала їй бабуся.— Дай мені ягід, будь ласка.

— На, бабусю, — каже дівчинка.

Поїла бабуся ягід і сказала:

— Ти мені ягід дала, а я тобі теж щось подарую. Ось тобі горщик. Досить тобі тільки сказати:

і він почне варити смачну, солодку кашу. А скажеш йому:

і він перестане варити.

— Спасибі, бабусю, — сказала дівчинка, взяла горщик і пішла додому, до матері.

Зраділа мати цьому горщику. Та й як не радіти! Без великих зусиль, без клопоту завжди на обід смачна, солодка каша готова.

Ось одного разу пішла дівчинка кудись із дому, а мати поставила горщик поперед себе і каже:

Він і почав варити. Багато каші наварив. Мати вже наїлась, а горщик усе варить й варить кашу.

Як його зупиниш?

Треба було сказати:

та мати якось забула ці слова, а дівчинки вдома не було. Горщик варить та й варить.

Уже вся кімната повна каші, уже й у прихожій каша, і на ганку каша, а він усе варить та варить. Злякалась мати, побігла по дівчинку, та не пройти їй через дорогу — гаряча каша річкою тече.

Добре, що дівчинка недалечко від дому була. Побачила вона, що на вулиці робиться, і бігом побігла додому. Насилу злізла на ганок, відчинила двері і вигукнула:

І перестав горщик варити кашу.

А наварив він її стільки, що той, кому доводилось із села в місто їхати, повинен був собі в каші дорогу проїдати.

Тільки ніхто на це не скаржився: дуже вже була каша смачна і солодка.