Якось двоє дітей, братик і сестричка, гралися біля криниці. Гралися, гралися та й попадали в неї.
А в криниці жила русалка. Побачила вона їх та й каже:
— Отепер ви мої. Будете на мене працювати, не покладаючи рук.
І русалка повела їх із собою. Дівчинці загадала прясти збитий, нечесаний льон і носити воду у велику діжку, а хлопцеві — тупою сокирою рубати дерево. А їсти їм давала самий сухий, мов камінь, хліб.
Діти не могли дочекатися, коли настане неділя й русалка піде до церкви. А як тільки дочекалися, то зразу втекли.
Скінчилася служба, вийшла русалка з церкви, аж бачить — її пташки випурхнули з сильця. І вона вистрибом кинулась доганяти їх.
Діти теж побачили її здалеку, і дівчинка кинула позад себе щітку. Відразу ж перед русалкою виросла висока гора, вкрита густими, як щітка, колючими кущами. Важко було русалці продиратися крізь ті кущі, але врешті вона таки перейшла гору.
Побачили діти, що вона біжить за ними, і хлопець кинув позад себе гребінець. Відразу ж перед русалкою виросла висока гора з силою-силенною зубців. Та русалка міцно чіплялася за них і врешті все-таки перейшла через гору.
Побачили це діти, і дівчинка кинула позад себе дзеркальце. І тоді перед русалкою виросла дзеркальна гора, така гладенька, що через неї ніяк не можна було перебратися.
«Побіжу я швиденько додому, візьму сокиру й розколю цю дзеркальну гору надвоє», — подумала русалка.
Та поки вона вернулася, поки розколола гору, діти вже забігли хтозна й куди. Довелося русалці вертатися назад у свою криницю.
