Сім воронів

Брати Грімм

Жив собі один чоловік, і було в нього семеро синів і не було жодної дочки, а тому чоловікові вельми хотілося мати маленьку донечку. Нарешті в його жінки знайшлася ще одна дитина, і на цей раз то була дівчинка. Батьки не тямилися з радощів. Треба було скоріше покупати дитину, і батько послав одного з синів, щоб той побіг до криниці й приніс води для купелі. Шестеро братів і собі подалися слідом за братом. Кожен хотів першим зачерпнути води, ненароком хтось із них зачепив глечик, і той упав у криницю. Усі семеро хлопчиків стояли розгублені і не знали, що їм робити, ніхто з них на наважувався йти додому без глечика.

Минав час, а сини все не верталися. Батькові урвався терпець, і він пробурмотів сердито:

— Ну от, ці шибеники знову загралися і забули про все на світі! А бодай би ви воронами стали!

Тільки-но вимовив він останнє слово, як над головою його щось зашелестіло; підвів батько голову і побачив, що над ним пролітають сім чорних, як вугілля, воронів.

Батьки не могли зняти закляття з синів і дуже побивалися після своєї втрати. Втішала їх трошки лише люба маленька донечка, яка вижила, стала міцненькою дівчинкою і з кожним днем розцвітала, як квіточка.

Дуже довго дівчинка й гадки не мала, що в неї колись були брати, бо мати й батько при ній ніколи не згадували про них. Аж ось одного чудового дня дівчинка ненароком почула, як люди гомонять про неї: дівчинка, мовляв, дуже гарна, але ж це вона занапастила своїх сімох братів.

Засмутилася вельми дівчинка, пішла до батька й матері і запитала їх:

— Чи правда, що в мене були брати? Що ж із ними сталося?

Батьки не могли більше приховувати своєї таємниці. Вони розповіли

Їй, як усе сталося, запевнили, що вона в тому нещасті зовсім не винна.

Та дівчинку весь час мучили докори сумління. Вона вирішила, що мусить за всяку ціну врятувати своїх братів. Довго не знала вона ні сну, ні спокою. Нарешті зібралася вона таємно в дорогу і вирушила в далекий світ, заприсягнувшись неодмінно розшукати своїх братів і будь-що визволити їх від закляття.

З собою дівчинка взяла тільки перстінець своїх батьків на згадку про рідну домівку, буханець хліба, щоб було чим заспокоїти голод у дорозі, маленький глечик води,, щоб не мучитись від спраги, та невеличкий ослінчик, щоб можна було відпочити від утоми.

Отак усе йшла і йшла вона довго-довго, аж поки не прийшла на край світу. Хотіла вона тут підійти до сонця, але сонце було занадто гаряче. Швиденько подалася вона геть звідти і прибігла до місяця, але місяць був занадто холодний.

Тоді дівчинка чимдуж рушила знову в дорогу і прийшла до зірок. Зорі позирали на неї привітно й лагідно, і кожна з них сиділа на окремому стільчику. А вранішня зоря підвелася зі свого місця, подала їй чарівну паличку й мовила:

— Якщо ти не матимеш чарівної палички, то не зможеш відімкнути скляної гори, а в тій скляній горі — твої брати.

Дівчинка взяла чарівну паличку, загорнула її гарненько в хустину і знову рушила в дорогу. Довго йшла вона і нарешті прийшла до скляної гори. Брама була замкнута. Дівчинка хотіла відімкнути її чарівною паличкою, та коли розгорнула хустину, то побачила, що там нічого нема: видно, десь по дорозі вона загубила подарунок добрих зірок.

Що було робити бідолашній дівчинці? їй так хотілося врятувати своїх братів, але вона не мала ключа, щоб відімкнути скляну гору. Тоді добра сестричка встромила мізинчика в замкову щілину, і брама в ту ж мить розчинилася.

Тільки-но дівчинка опинилася всередині гори, як назустріч їй вийшов карлик і спитав:

— Чого ти шукаєш тут, моя дитино?

— Я шукаю моїх братів, сімох воронів,— відказала дівчинка.

— Їх немає зараз удома,— сказав карлик,— але якщо ти хочеш почекати, поки вони прибудуть, то можеш увійти.

По тому карлик приніс на семи маленьких тарілочках страви для воронів і поставив на стіл напої в семи крихітних келишках. І з кожної тарілочки сестричка з’їла по шматочку, і з кожного келишка надпила по ковточку. Коли вона пила з останнього келишка, то впустила туди перстенець, який узяла з собою з рідного дому.

Зненацька в повітрі щось зашуміло, закрякало.

— Це ворони прилетіли додому,— сказав карлик.

Аж ось ворони влетіли до кімнати; усі вони дуже зголодніли й хотіли пити, тож кожен кинувся мерщій до своєї тарілочки й келишка.

І враз усі загомоніли:

— Хто їв із моєї тарілочки? Хто пив із мого келишка? Тут, напевно, була людина!

А коли сьомий ворон допив із свого келишка, то побачив на дні перстенець. Глянув він на нього, одразу впізнав, що то перстень їхніх батечка й матінки, та й каже:

— Якби-то нам побачити нашу сестричку, тоді б усі ми знову стали людьми!

А дівчинка в цей час стояла за дверима і прислухалася до кожного слова. Як тільки вона почула це, то одразу ж вийшла із своєї схованки. І тоді закляття враз спало з братів, і вони знову перетворилися на людей.

Брати дуже зраділи, обнімали й цілували свою маленьку сестру. А потім усі весело рушили додому.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up