В одного короля було три сини, яких він однаково любив. Тому не знав старий король, кому з них після своєї смерті залишити в спадок королівство.
Коли прийшов час умирати, покликав він синів до себе й сказав:
— Любі діти, думав я, думав, кого посадити на королівський трон, і вирішив — той із вас буде королем, хто найледачіший.
Тоді старший сказав:
— Тату, коли так, то королівство моє, бо я такий ледачий, що як лежу і хочу спати, а мені впаде краплина дощу в око, то я й спати не буду, аби лиш не втиратися.
Другий сказав:
— Тату, королівство по праву належить мені, бо я такий ледачий, що як, буває, сиджу взимку вечірком біля вогню й гріюся, то краще п’яти попечу собі, ніж ворухну ногою, щоб відсунутись.
Третій сказав:
— Тату, королівство моє, бо я такий ледачий, що якби мене вішали і вже зашморг був на шиї, і мені б дали ножа в руки, щоб перерізати мотузку, то я б краще дозволив себе повісити, ніж ворухнув би рукою, щоб перерізати мотузку.
Як почув це батько, то сказав:
— Ти з усіх трьох найбільший ледар, отже, сину, ти й повинен стати королем.
