Жив собі давно колись один чоловік, і було в нього троє синів.
Якось покликав він їх до себе та й каже:
— Я вже старий і скоро помру, отож захотілося мені перед смертю подбати про вас. Грошей у мене немає, тому я залишаю в спадщину одному з вас півня, другому — косу, а третьому — кішку. Ці речі здаються на перший погляд нічого не вартими, але все залежить від того, чи зумієте ви розумно скористатися моїми дарунками. Якщо тільки ви знайдете такий край, де речі ці ще не відомі людям,— ви житимете в щасті й достатку.
Після батькової смерті старший син узяв свого півня і рушив з дому щастя-долі шукати. Але куди б він не приходив,— скрізь про півня вже знали. Підходячи до міст, він вже здалеку бачив, що півні сидять на вершечку веж. То були флюгери, вони весь час крутилися на вітрі. А по селах він чув, як кукурікають півні тут і там по дворах. Ніхто з людей не дивувався з його півника, і йому не вірилось, щоб цей півник міг коли-небудь принести йому щастя.
Та от нарешті йому пощастило: потрапив на острів, де люди ще нічого не чули про півнів і навіть не вміли як слід визначати час. Вони добре розрізняли, коли наставав ранок чи вечір, та коли хтось із них прокидався раптом серед ночі, то ніяк не міг догадатися, котра може бути година.
— Подивіться лишень,— сказав він їм,— який це чудесний птах! У нього червона, як рубін, корона на голові, а на ногах він носить шпори, як справжній лицар. Тричі на ніч у певний час він вас будитиме, а коли проспіває востаннє,— це означатиме, що скоро має сходити сонце. Якщо ж він заспіває серед білого дня, то так і знайте, що незабаром зміниться погода.
Жителям острова все це дуже сподобалось. Вони не спали всю ніч і захоплено слухали, як о другій, четвертій і шостій годині півень голосисто і дзвінко співав свою пісеньку. Вони спитали у старшого брата, чи не продається часом цей птах і скільки він за нього править.
— Та я хочу взяти за нього стільки золота, скільки зможе підняти осел,— відповів той.
— О, та це ж зовсім дешева ціна за такого птаха, — вигукнули вони всі в один голос і охоче дали йому те, що він просив.
Коли старший брат повернувся додому, брати його дуже здивувалися, що він дістав за півня так багато грошей. А другий брат сказав:
— Хочу й я пошукати собі щастя. Подивимось, може, й мені пощастить так само вигідно збути мою косу.
Довго він мандрував, і вже почав втрачати надію, бо скрізь йому назустріч попадалися селяни, і в кожного з них виблискувала на плечі така сама коса, як і в нього.
Аж ось нарешті поталанило і йому: він потрапив на такий острів, де люди ще не бачили коси. Коли в тих краях достигало жито, то на поля вивозили гармати і пострілами збивали його. Та це було дуже незручно: дехто просто промахувався, інші влучали замість стебла в колосся, зерно висипалося, і багато його пропадало, крім того, зчинявся страшенний шум.
Аж тут з’явився перед ними якийсь чоловік і став косити жито,— та так тихо й проворно, що люди тільки роти пороззявляли з подиву. Жителі острова почали просити, щоб він продав їм косу. Вони ладні були дати йому за цю чудесну річ, що б він не заправив.
— Дайте мені стільки золота, скільки може підняти кінь,— сказав середульший брат.
Тоді третій брат захотів пошукати й собі щастя-долі по світу і помандрував із дому з своєю кішкою.
Спершу й молодшому братові не щастило так само, як його братам. Скрізь, куди б він не потрапляв, зустрічалася йому сила-силенна котів.
Та зрештою і йому пощастило: одного чудесного дня він приплив на такий острів, де ще ніхто ніколи в своєму житті не бачив кота. Зате мишей там розвелася тьма-тьмуща! Вони спокійнісінько бігали по столах і лавах навіть тоді, коли господарі були вдома.
Люди голосно нарікали на лиху долю, і навіть сам король у своєму розкішному замку не знав, як врятуватися від цієї напасті. Миші пищали по всіх закутках і гризли геть усе, що тільки потрапляло їм на зуби.
І от тоді вирушила на полювання кішка. Минуло зовсім небагато часу, як вона вже очистила від мишей кілька зал.
Жителі острова почали просити короля, щоб він купив цю чудесну тварину для їхнього королівства.
Король охоче погодився вдовольнити їхнє прохання і дав третьому братові те, чого він зажадав: вони навантажили золотом мула, і третій брат повернувся додому з найбільшими скарбами.
А кішка в королівському замку стільки мишей переловила, що й не злічити.
Нарешті кішка втомилася і відчула спрагу. Тоді вона спинилася, задерла вгору мордочку та як занявчить:
— Няв, няв!
Король і всі його піддані, почувши цей дивний крик, страшенно перелякалися і кинулися з замка врозтіч — хто куди. Зібрав король своїх радників, щоб разом вирішити, що ж їм тепер робити. Довго вони думали й гадали і зрештою надумали послати до кішки гінця, який мав переказати їй, щоб вона негайно покинула замок, бо інакше вони будуть змушені вдатися до сили.
Радники сказали:
— Ми воліємо краще терпіти муки від мишей, ніж довіряти наше життя такому страховиську. До мишей ми принаймні вже звикли.
Маленький паж увійшов до замка і запитав у кішки, чи згодна вона добровільно покинути їх. Але кішці за цей час ще дужче захотілося пити, і вона озвалася так само, як і раніше:
— Няв, няв!
Пажу здалося, що вона каже: «Ні, ні!» — і він передав цю відповідь королю.
— Ну, що ж,— мовили на те королівські радники,— в такому разі ми вдамося до сили.
Навели гармати і почали стріляти по замку. Замок зайнявся полум’ям. Коли вогонь дійшов до зали, де сиділа кішка, вона спокійнісінько вистрибнула через вікно і втекла.
Та обложники перестали стріляти лише тоді, коли весь замок було зруйновано дощенту.
