Казки дядечка Рімуса

Як братік Кролик одірвав собі хвоста

Одного разу братік Кролик гуляв по вулиці, гордо вимахуючи своїм чудовим пухнастим хвостом. Бо у Кролів колись були такі ж великі та пишні хвости, як і в Лисиць. Година була морозна, і братік Кролик аж пританцьовував на ходу.

Іде він собі та йде, коли ж назустріч йому чимчикує братік Лис, та ще й несе велику низку риби. А в той час Кролик з Лисом були великими друзями.

— Здоров був, братіку,— привітався Кролик.

— Здоров,— відповів Лис.

— А де це ти взяв стільки риби?

— Де? Звісно — в річці наловив.

Тут хитрющий Лис вирішив скористатися нагодою й піддурити Кролика. Він порадив Вухатому піти до ополонки, опустити в воду хвоста й чекати до ранку, поки на нього начіпляється вдосталь риби.

Братік Кролик так і зробив. Діждавшися вечора, він узяв з собою відро, тепло одягнувся, щоб не змерзнути, та й кинувся притьмом до річки.

Вмостившись на краю ополонки, Вухатий опустив хвоста у воду і став чекати. Клятий мороз аж тріщить, а братік Кролик сидить і не ворухнеться: боїться сполохати рибу.

Так просидів бідолаха до ранку. А коли на обрії всміхнулось ясне сонечко, вирішив тягнути. Смикнув раз, сіпнув другий,— хвіст неначе прикипів.

«Ото багато, мабуть, начіплялося риби! — подумав Кролик.— Тепер хай братік Лис не хизується своїм уловом».

Вперся Вухатий всіма чотирма лапами і щосили потягнув. Коли це щось як трісне! «Ой-ой!» заверещав бідолашний Кролик. Помацав ззаду, а хвоста нема — одірвався!

З тих пір у всіх кроликів такий куций кумедний хвіст.

Як братік Кролик ходив до Лиса в гості

Після пригоди з хвостом Вухатий уже не довіряв своєму підступному другові. А Лис весь час тільки й думав про те, як би то ошукати братіка Кролика.

Довго казка мовиться, та швидко діло робиться. Йде якось Лис дорогою, коли назустріч йому Кролик.

— А почекай-но, братіку! — гукнув Лис.

— Нема коли,— відмовив обережний Кролик, настовбурчивши вуха.

—- Постривай. У мене є до тебе діло.

— Ну, то кажи. Та не підходь близько, бо в мене розвелося багато бліх.

— Забудь старе, братіку. Давай, нарешті, помиримось,— промовив Лис солоденьким голосом.

Кролик почухав собі за вухом, подумав трохи і каже:

— Гаразд, приходь завтра до мене на обід.

Він завжди був готовий жити в мирі з тими звірами, які хотіли жити в мирі з ним.

— Прийду,— відповів Лис і притьмом кинувся додому, щоб Кролик не помітив його радості.

От і завтра наступило. Наш Кролик з жінкою схопився ще до зорі, щоб приготувати смачні страви. Він був не скупий і не пожалкував найкращих овочів з свого городу. Обід вийшов на славу. Коли все було готове, вбігли діти та й кричать:

— Матусю! Таточку! Вже Лис іде!

Кролик посадовив усіх за стіл і став чекати. Та Лиса чомусь нема й нема… Тоді Кролик тихесенько визирнув за двері. І що ж він бачить: Лис ховається за причілком, тільки довгий хвіст нетерпеливо метляється сюди-туди.

Тут Кролик зметикував, що клятий Лис хоче його спіймати і лише чекає, поки він вийде надвір. Проте Вухатий вдав, ніби нічого не бачить, і голосно заспівав:

Проспівав та й пішов собі в хату. Поїли вони сім’єю смачний обід, наче нікого й не ждали в гості.

Наступного дня Лис переказав, що захворів, і запросив Вухатого в гості до себе. Той обіцявся прийти.

Діждавшись обіду, наш братік Кролик причепурився та й побіг до хижки Лиса. Дослухався, чує: стогне Лис, наче й справді хворий. Вухатий зазирнув у двері, бачить: сидить Лис, закутаний у ковдру, біля порожнього полумиска і гострить довгий ніж… Кролик зрозумів на кого, але сміливо зайшов до хижки і привітавсь:

— Здоров був, братіку! Я бачу, у тебе курча сьогодні на вечерю…

— Еге ж,— одмовив Лис.— Та яке ситеньке і смачне…

Вухатий підкрутив вуса і запитав:

— А в тебе є до нього хрін? Ти ж знаєш, що я м’яса без хріну не їм.

Сказавши це, Кролик вискочив з хати і сховався в кущах.

Лис зрозумів, що йому не ошукати Вухатого, і, забувши про хворобу, кинувся навздогін. Але братік Кролик був меткіший. Він щодуху дременув через кущі і миттю доскакав до своєї хатки.