Давно-давно, якщо вірити моїй бабусі, жила Добра Біла у своєму царстві на березі озера. Була вона з усіх віл найкраща і наймогутніша. Могла непокірного підданця перетворити на камінь, на квітку чи звіра, але рідко вдавалася до цього: воліла більше прощати, ніж карати, і тому всі її любили. Коли хто-небудь із її підданців хворів, вона одразу посилала своїх наближених доглядати його, а то й сама ішла з ними. Коли в її царстві потрібен був дощ, сама злітала до хмар, щоб привести його, а коли треба було сонця, ішла до володаря всіх зірок і просила його завітати до її царства. Ніхто їй ні в чому не відмовляв.

Лише цар-сусіда, Злий Чаклун, ненавидів її. Де тільки міг, він їй шкодив. Коли теплий південний вітер летів навесні до Вілиного царства, Злий Чаклун силоміць затримував його у себе, щоб у царстві Доброї Віли довше стояли морози. Коли котрась віла випадково потрапляла до його країни, він одразу наказував убити її. Особливо цар вистежував тих віл і чарівників, про яких знав, що їх любить цариця.

Найулюбленішою у Доброї Віли була красуня Рум’янка, її племінниця. Та вона була така ж горда й неприступна, як і вродлива. Молоді чарівники лише здалеку могли милуватися нею, хоча багато хто з них з радістю взяв би її за дружину.

Великим улюбленцем цариці був чарівник Светлан, її паж, який завжди супроводжував Добру Вілу, коли вона ходила до Сонця. Він єдиний, крім неї, міг підходити до Сонця, не боячись згоріти, дивитися Сонцеві в очі і не сліпнути.

Дуже любила Добра Віла й малого чарівника Сиротана. Узяла вона його до себе, коли у того померла мати. Сиротан був дуже непосидючий, завжди лазив по деревах, без драбини видирався на високі стіни чи на дах палацу. Цариця за це сердилась на нього, але зрештою завжди пробачала.

Любила цариця плавати озером при місячному сяйві. Із собою брала Рум’янку. Чарівник Човняр возив її уночі вздовж зелених берегів так тихо, що здавалося — то не на веслах іде човен, а тягнуть його місячні промені. Якось цариця і Рум’янка припливли до протилежного берега озера, аж до царства Злого Чаклуна. Оскільки було темно, вони сподівалися, що їх не помітять, але саме тоді цар забарився на полюванні і заночував із своїм почтом у лісі край озера. Злий Чаклун звісно, не міг їм нічого лихого заподіяти, бо були вони у своєму царстві, а коли б і міг, то не схотів, бо одразу закохався у замріяну й осяяну місяцем Рум’янку. Наступного дня прибув він із великим почтом до царства Доброї Віли просити руки її улюблениці. Наближеним своїм суворо наказав бути люб’язними із Вілиними підданцями, щоб Рум’янка не злякалась і погодилася піти за нього.

Коли країну облетіла чутка, що Злий Чаклун прийшов по царицину улюбленицю, усіх охопив великий страх і жаль. Боялися біди, якщо вона не схоче йти за нього, але ніхто й не хотів, аби вона погодилася.

При дворі Доброї Віли здійнявся іще більший переполох. Рум’янка, тільки-но почувши, що їде Злий Чаклун, сказала, що не хоче його навіть бачити, не те що одружуватися з ним, і пішла собі до лісу. Добра Біла, хоча й знала, що чекає її царство, схвалила Рум’янчине рішення, обмірковувала лише, як сказати це Злому Чаклунові.

А той за кілька хвилин уже заходив до зали. Добра Біла встала із свого крісла хоча цариці так ніколи не роблять, і запросила його сісти но праву руку від себе.

— Твій посланець, царю, переказав мені, чого ти прибув,— мовила вона, — але Рум’янка дуже молода й не виходитиме заміж ще десять років.

Злий Чаклун такого не сподівався і, хоча й силкувався справити враження доброго та лагідного, погрозливо вигукнув:

— Або вона зараз же піде зі мною, або я оголошую війну твоїй державі!

— Я передала тобі її і своє слово, — з гідністю відповіла Добра Біла, — а ти чини як знаєш.

Сказавши так, цариця знову підвелася, показуючи, що їй більше ні про що з ним говорити, а він, роздратований, блискавкою вилетів з палацу, погрожуючи війною.

Так і сталося. .Злий Чаклун того ж дня вступив із військом на землю Доброї Біли, прихопивши з собою град, блискавки та громи. Кожен його чарівник, крім того, мав по десять отруйних змій і закидав ними супротивника. Коли царицине військо побачило все це, його охопив жах. Ясна річ, проти такого ворога довго не протримаєшся. Тому вони послали гінця до Доброї Біли, благаючи перетворити їх усіх на дерева й каміння, бо це краще, ніж потрапити до рук Злого Чаклуна. Добра Біла, аби підтримати своїх воїнів, покликала на допомогу північний вітер, звеліла пролитися з хмар озеру води, та все марно. Злий Чаклун здобував перемогу за перемогою і вже був зовсім близько. Добра Біла гірко заплакала, покликала Рум’янку, Светлана, Човняра та Сиротана й спитала:

— Ви хочете потрапити до рук Злого Чаклуна чи перетворити вас на рослин?

— Роби що знаєш, лише не віддавай нас йому! — відповіли вони, упавши на коліна.

Рум’янко, найвродливіша моя улюбленице, будь королевою квітів, — сказала цариця, доторкнувшись рукою до плеча Рум’янки.

І з’явилася чудова червона троянда, перша на світі троянда.

Потім цариця обняла Сиротана і сказала:

Будь вічно молодою зеленою рослиною, видирайся на дерева і стіни, як це ти робив досі.

І з’явився біля каменя зелений плющ, перший плющ на світі.

А ти будеш білою водяною квіткою, — звернулася цариця до Човняра, — і плаватимеш озером, як і раніше.

І з’явилася на озері біла лілея, верша лілея на світі, і попливла за водою, як маленький човник.

Насамкінець обернулася цариця до свого пажа і промовила: — Будь квіткою, що завжди дивиться на сонце, твої очі звикли до його світла.

І з’явився соняшник, перший на світі соняшник, і одразу повернув своє велике жовте око до сонця.

А Злий Чаклун уже підійшов до палацу. Тоді Добра Біла вийшла до свого війська й сказала:

— Будьте деревами і камінням і в зачарованому сні згадуйте свою царицю. Колись я, може, поверну вас до життя.

Сказавши це, вона знялася під хмари, а біля озера лишилися перша на світі троянда, перший плющ, перший соняшник і перша лілея.

А Злий Чаклун, не маючи іншої ради, повернувся до себе ні з чим, коли вірити моїй бабусі.