Одна дівчинка гралася якось на березі моря й загубила золотий перстень, який їй лишився від матусі. Саме тоді, коли хотіла вона набрати води у пригорщу, пустунка-хвиля зняла перстень з руки й понесла в морські глибини. Бідолашна дівчинка не знала, що й робити, і крізь сльози почала благати хвилю повернути їй перстень, та хвиля була вже далеко від берега.
Її плач почув старий морський їжак, який бавився у піску на березі, стало йому шкода малої, і він швидко, мов камінчик, скотився на морське дно шукати персня.
Спочатку зазирнув їжак у червоне місто коралів. Там стриміли високі коралові палаци, схожі скоріше не на будинки, а на кущі та дерева. У коралових листочках, наче в кімнатках, жили мешканці цього міста. Морський їжак розповів їм про дівчинку, про її втрату і просив принести йому перстень, якщо він опинився в їхніх володіннях.
Потім їжак відвідав країну губок, що також розташувалась на морському дні. Мов різноколірні гнізда, лежали губки, прикріплені до морського дна, з кожної порожнини визирав малий житель, з цікавістю розглядаючи гостя. їжак і тут попросив пошукати золоту дрібничку милої дівчинки. Далі їжак забрів у країну, де жили морські анемони — напівтварини-напівквіти. З вигляду вони схожі на звичайні польові анемони, але харчуються дрібними тваринками, червами, й рибками. Морський їжак був дуже сильний, тому він без найменшого страху пройшов через їхні володіння. їм він теж сказав про загублений перстень і рушив вперед.
Натрапив він потім на землю морських павуків. Там було дуже гарно. Кожен павук носив на плечах невеличкий кіш, у якому жили інші тварини. Тому здавалося, що морським дном прогулюються квіти. Тільки-но почули павуки, що дівчинка загубила перстень, одразу ж розповзлися його шукати.
Їжак проплив ще й через розкішні передмістя морських зірок, а насамкінець зазирнув на батьківщину молюсків. Там панувала глибока тиша, мов у найглухішій лісовій хащі. Зачинившись по своїх хатках, молюски старанно працювали, виготовляючи перли. На вулиці не було видно жодної живої істоти. Лише коли їжак гукнув, то відчинилися двері, пропустили прибульця і швидко зачинилися знов. Добрий їжак і молюсків попросив подивитись, може, перстень часом закотився до чиєїсь хатки чи майстерні.
Строкатий світ на морському дні почав шукати пропажу.
Корали обнишпорили все своє рожеве місто, не минули жодної вулички в ньому, але персня не знайшли. Губки ретельно вимили кожну заглибнику у своїх будиночках, а молюски обстежили усі скриньки, де зберігалися перли, та дарма. Морські губки, мов принцеси, у колісницях, до яких було запряжено раків, об’їжджали зелені морські простори, шукаючи перстень. Ці подорожі, ясна річ, були не дуже безпечні, бо щомиті зустрічалися вороги, ненажерливі морські розбійники, але губки все одно йшли вперед, бо їм шкода було дівчинку.
І коли вже всі втратили надію, одна маленька губка вгледіла щось блискуче в коші старого павука, що йшов їй назустріч. Вона сказала йому ввічливо:
— Зупиніться, прошу вас, здається, ви носите в коші загублену золоту річ.
Старий морський павук розсміявся:
— А я й сам її шукаю. Оце сміхота, якщо ношу її на плечах, не підозрюючи про це.
Губка зійшла зі своєї колісниці, вилізла павукові на плечі і справді знайшла в коші перстень, який зачепився за гілочку. Від радості вона аж порожевішала, швидко сіла у свою колісницю і, подякувавши старому павукові, помчала до їжака.
А він миттю піднявся на берег, де сиділа вся в сльозах дівчинка. Обережно, щоб вона не помітила, поклав їжак перстень біля її руки на пісок і пірнув у морські глибини. Тільки-но він пішов, дівчинка помітила свій перстень, схопила його і щаслива пішла додому. Мабуть, подумала, що це хвиля повернула його, і гадки не маючи, що все зробили для неї добрі мешканці моря.
