Малий Єнот був маленький, але хоробрий.
Одного разу мама Єнотиха сказала:
— Сьогодні місяць буде дуже повний і дуже ясний. Чи можеш ти сам піти до швидкого струмка, моя крихітко? Чи не принесеш ти на вечерю раків?
— Авжеж, звичайно,— відповів Малий Єнот.— Я наловлю вам таких раків, яких ви ще зроду не їли.
Малий Єнот був маленький, але хоробрий.
Увечері зійшов місяць, великий, повний і ясний-яснісінький.
— Час іти, мій маленький,— сказала мама.— Йди, аж поки дійдеш до ставка. Там ти побачиш велику колоду, що лежить упоперек ставка. Перейди нею на той бік. На тому боці найкраще ловляться раки.
При ясному місяці Малий Єнот вирушив у дорогу. Він був такий щасливий, такий гордий!
Скоро Малий Єнот дійшов туди, де росли високі дерева. Там спочивав Старий Дикобраз. Він дуже здивувався, коли побачив, що Малий Єнот гуляє в лісі без мами.
— Куди це ти йдеш сам-самісінький? — спитав Старий Дикобраз.
— До швидкого струмка! — відповів Малий Єнот гордо.— Я йду ловити раків на вечерю.
— Бережися, Малий Єноте! — сказав Старий Дикобраз.— Ти ж знаєш, у тебе нема того, що є у мене,— таких довгих і гострих колючок.
— Я нікого не боюся! — відповів Малий Єнот.
Він був маленький, але хоробрий.
Малий Єнот подався далі. Спочатку він ішов повагом, потім трохи швидше, а далі — вистрибом.
Неподалік од швидкого струмка він побачив Гладкого Кролика. Гладкий Кролик спав.
Він розплющив одне око.
— Ой, ти мене налякав! — сказав він.— Куди це ти йдеш, Малий Єноте?
— Я йду до швидкого струмка,— сказав Малий Єнот гордо.— Це по той бік ставка.
— О-о-о! — сказав Гладкий Кролик.— А ти не боїшся ЙОГО?
— Кого мені боятися? — спитав Малий Єнот.
— ТОГО, що сидить у ставку,— сказав Гладкий Кролик.— А я боюся!
— Ну, а я не боюся! — сказав Малий Єнот і пішов далі.
І ось нарешті Малий Єнот побачив велику колоду, що лежала впоперек ставка.
— Тут мені треба перейти,— сказав сам собі Малий Єнот.— А там, на тому боці, я ловитиму раків.
Малий Єнот почав переходити колодою на той бік ставка. Він був хоробрий… та нащо зустрів він того Гладкого Кролика!
Йому не хотілося думати про ТОГО, що сидить у ставку, але він нічого не міг із собою вдіяти. Він зупинився і зазирнув.
Хтось сидів у ставку! Це був ВІН! Сидів там і дивився на Малого Єнота при місяці. Малий Єнот і взнаки не дав, що злякався. Він перекривив ТОГО, що сидів у ставку.
ТОЙ, у ставку, теж перекривив його. Та як перекривив!
Малий Єнот повернув і дременув щодуху.
Він так швидко промчав повз Гладкого Кролика, що той злякався. Він біг, біг, не спиняючись, аж поки побачив Старого Дикобраза.
— Що таке? Що таке? — спитав Дикобраз.
Малий Єнот розказав йому про ТОГО, що сидить у ставку.
— А ти візьми палицю. Вернися і покажи йому, що в тебе є велика палиця.
Малому Єнотові хотілося принести додому раків. І він узяв палицю й рушив назад до ставка.
— Може, ВІН тим часом пішов собі? — сказав Малий Єнот сам до себе.
Ні. ВІН не пішов. ВІН, як і раніше, сидів у ставку.
Малий Єнот підняв велику палицю й посварився нею.
Але у ТОГО, що в ставку, теж була палиця. Велика-превелика палиця! І ВІН посварився тією палицею на Малого Єнота!
Малий Єнот упустив свою палицю й побіг.
Удома Малий Єнот розповів мамі про ТОГО, що сидить у ставку.
— Ой мамо! — сказав він.— Мені так кортіло піти самому по раки! Мені так кортіло принести їх на вечерю!
— І ти принесеш! — сказала мама Єнотиха.— Вернися, моя крихітко, але цього разу не перекривляй його, не бери з собою палиці.
— Що ж я маю робити? — спитав Малий Єнот.
— Тільки усміхнутися!—сказала мама Єнотиха.— Піди й усміхнися ТОМУ, що сидить у ставку.
— І більше нічого?— спитав Малий Єнот.— Ти певна?
— Це все,— сказала мама.— Я певна.
І ось Малий Єнот знову підійшов до ставка.
— Може, ВІН нарешті пішов? — сказав він сам до себе.
Ні, не пішов! ВІН, як і раніше, сидів у ставку. Малий Єнот примусив себе зупинитися. Тоді примусив себе зазирнути у воду.
Тоді примусив себе усміхнутися ТОМУ, що сидів у ставку.
І ТОЙ, що сидів у ставку, всміхнувся у відповідь!
Малий Єнот так зрадів, що зареготався. І йому здалося, ніби ТОЙ, що сидів у ставку, теж регоче!
— Тепер ВІН буде зі мною дружити! — сказав сам собі Малий Єнот.— Тепер я можу перейти на той бік!
І він побіг колодою на той бік ставка.
Там, на березі швидкого струмка, Малий Єнот заходився ловити раки. Скоро він наловив їх стільки, скільки міг донести. Він побіг колодою назад через ставок. Цього разу Малий Єнот помахав рукою ТОМУ, що сидів у ставку, а ТОЙ теж махав йому рукою.
Малий Єнот біг додому щодуху. Ніколи ще ані він, ані його мама не їли таких смачних раків. Так сказала мама Єнотиха.
— Тепер я можу йти туди зовсім сам, якщо хочеш. Більше я не боюся ТОГО, що сидить у ставку.
— Я знаю,— сказала мама Єнотиха.
— Він зовсім не поганий, ТОЙ, що сидить у ставку! — сказав Малий Єнот.
— Я знаю,— сказала мама Єнотиха.
— Скажи мені,— попросив він,— а хто це сидить у ставку?
Мама Єнотиха засміялася і все йому пояснила.
