Бабі Язі надокучило бути поганою, Замучило те, що письменники описують, а художники малюють її завжди злою і жорстокою, страшною і потворною. І придумали ж таке: довжелезний ніс і гострі кігті! Чому це вона мусить наганяти на дітей страх?
І вирішила Баба Яга втекти з казок. Зібрала речі, скочила на мітлу і вилетіла через вікно своєї хатини
— Де ж ти житимеш, хазяєчко? — стривожено запитала розмальована хатина й задріботіла за бабою качиною ходою.
— Ура-а! —зраділи діти.— Вже не буде ким нас лякати.
— Стривай, Бабо Яго, куди ти? — наздогнали її казки, махаючи, мов крилами, яскравими обкладинками.— На кого ти нас покидаєш? Без тебе і ми загинемо! Вернися…
— Я більше не можу так жити,— простогнала Баба Яга.— Хочу, щоб усе-все змінилося. Бувайте!
— Не кидай нас! Без тебе ми загинемо! — в один голос загукали і казки, і хатина.
— Бувай і… прощавай! — хором загукали діти.
Баба Яга полетіла чимскоріше, аби ніхто не побачив сліз у її очах.
Цілу ніч летіла вона світ за очі. Несподівано перед нею спалахнула ясна зірка.
«Світанкова Зоря!» — упізнала її Баба Яга і привіталася:
— Доброго ранку, Світанкова Зоре!
— Доброго ранку. Це ти, Бабо Яго? — здивувалася Світанкова Зоря.
— Я, авжеж, я…
— Куди це ти так рано розігналася? Всі ще сплять.
— Зібралася оце втекти з казок,— мовила Баба Яга.— Цілу ніч літаю небесними просторами, а казки зграями женуться за мною. Он, бачиш, мчать сюди на крилах своїх книжок.
— А чого ж ти від них тікаєш? — здивувалася Світанкова Зоря.
— Душа моя запрагла слова лагідного, теплої дитячої ласки. Не хочу більше бути страховидлом! Я ж люблю дітей. Допоможи мені втекти, Світанкова Зоре! — зітхнула Баба Яга.
Світанкова Зоря схилилася на ясний промінчик і замислилась.
— Від написаних казок ти вже ніколи не зможеш утекти! — тихо мовила вона.— Але коли вирішила бути доброю — будь! Це чудово! Коли прагнеш лагідності — сама даруй лагідність! Коли ти прославиш себе добрими вчинка ми, коли заслужиш любов і довіру дітей, тоді підеш до Письменника і попросиш його, щоб написав нову, добру казку про тебе.
Обличчя Баби Яги посвітлішало, очі | заблищали, мов чисті озерця.
— Справді так! Дякую тобі за мудру пораду, Світанкова Зоре!
— До побачення, Бабо Яго! Мені пора сходити. Люди ждуть, щоб я провістила народження нового дня,— і Світанкова Зоря спалахнула ще ясніше.
А Баба Яга повернула свою мітлу на Землю. За нею летів шумливий рій казок. Вони весело шелестіли сторінками. Всі були дуже раді, що повертаються до дітей Баба Яга — теж.
Розвиднялося…
