Ріка така велика —
Їй вже до моря близько,
А думає про давнє —
Про лісову колиску.
Десь там її дитинство —
І спогадів не збутись
Про ліс, де народилась
Й куди не повернутись.
Іду назустріч річці,
Туди, звідкіль струмує,
Туди, де залишила
Усе, за чим сумує.
І річка вже не річка,
Уже струмок вузенький,
Який через каміння
Несе дитячий дзенькіт.
І річка вже не річка,
А джерело прозоре,
Яке лиш починає
Балакати про море.
Балакає-дзюркоче
Про кораблі великі,
Бо вибитися мріє
У повноводі ріки.
Ти виб’єшся, джерельце,—
Мені це вже відомо —
І побіжиш до моря
Із лісового дому.
