У теплій норі,
Заховавшись під ліжко,
Великою мрією
Тішилась мишка.
У мрії вона
Все росла-виростала,
У мрії вона
Величезною стала.
А кіт,
Від собаки
Чкурнувши на дах,
Сидів на горищі
Й теж ріс у думках.
Він думав, що вічно
Тремтить з переляку,
Лиш тільки забачить
Якогось собаку.
Тож годі тремтіти!
Тепер він і сам
На заздрість котам
Обернеться на пса.
До місяця голову
Гордо підняв
І голосно гавкнув,
Та вийшло: «Няв-няв».
А справжнього пса
Узяли на вірьовку,
Бо дуже вже заздрив
Він сірому вовку.
Хотілося часто
У ночі похмурі
У вовчій йому
Опинитися шкурі.
Сильнішого звіра
Кудлатий не знав
Й на хмари крізь зуби
Сердито гарчав.
Одначе,
Одначе,
Одначе
Гарчання було те
Собаче.
Та де йому знати,
Що сірий звірюга
Задумався мрійно
Про тигрові смуги.
Про джунглі,
Де буде
Він править
Один,
Де буде
Хазяїном лютим
Лиш він.
І в тигра є мрія:
Він тішиться сном,
В якому крокує
По джунглях
Слоном.
Навіщо йому
Пазуряки та Ікла,—
Від гупання ніг
Аж дерева поникли.
Ех тигре, ех тигре,
О цій о порі
В уяві спить слон
У глибокій норі.
Так солодко-солодко
Велетню спиться:
Мишей-лоскотух
Він тепер не боїться,
Бо сам він нарешті
Вже мишкою став
І п’ятки
Могутнім слонам
Лоскотав
Лоскоткою тою,
Якої боявся…
А нині
У сні
Аж до вух
Усміхався.
