Учень кравця

Жив колись кравець, а в того кравця був учень. Покликав одного разу шах кравця і каже:

— Візьми крам і щоб завтра вранці приніс мені таке вбрання, якого ще світ не бачив. А не принесеш — з тобою мої кати поговорять.

Прийшов кравець додому, гукнув свого учня, й почали вони шити вбрання для шаха. Цілу ніч просиділи. А на світанку учень кравця так стомився, що заснув.

Будить його кравець та й каже:

— Не спи, хлопче, бо як не впораємося з роботою, попаде нам від шаха.

Прочумався юнак, поводить здивовано очима.

— Учителю, я лише на якусь мить задрімав, а мені приснився сон.

— Що ж то за сон тобі приснився? — питає кравець.— Розкажи мені, може, я його відгадаю.

— Хоч сердься, хоч не сердься, вчителю,— каже учень,— але я не розкажу цього сну, поки він не збудеться.

Ледь розвиднялося, шах вийшов за звичкою на прогулянку.

Йде він вулицею, аж бачить — у хаті кравця вікно світиться. Зазирнув він у щілину: сидять кравець з своїм учнем за роботою й розмовляють. Шах постояв під дверима й підслухав їхню розмову.

За ніч вбрання для шаха було пошито, тож уранці вчитель загадав учневі віднести його в палац. Шах забрав своє вбрання й несподівано для юнака почав розпитувати його про сон, та юнак відповів, що розкаже сон тільки тоді, коли він збудеться. Шах розгнівався і наказав посадити учня кравця у в’язницю. Так і пішло — шах щодня викликав його до себе й наказував розповісти свій сон, але юнак відмовлявся. І шах щоразу лютував і відсилав його знов у в’язницю.

А та в’язниця виходила однією стіною у двір дочки шаха. Учень кравця підкопався під ту стіну, вибрав каміння і одного вечора вийшов із в’язниці.

Швидко темніло, і хлопець зайшов до покоїв шахівни. Вона спала в ліжку, а біля її узголів’я і в ногах сиділи й куняли служниці.

Оглянув учень кравця кімнату й побачив тарілку з пловом.

У в’язниці його морили голодом, тож він одразу накинувся на їжу, а наївшись, знову повернувся у в’язницю.

Прокинулася шахівна й побачила, що хтось її плов з’їв. «Не інакше, як служниці поїли»,— подумала вона й розсердилася на них. Але служниці присягалися, що вони до плову й не торкалися.

Шахівна славилася своєю мудрістю, могла відгадати найважчі загадки, тож вона відразу збагнула, що сюди приходив хтось чужий.

Минуло три дні й три ночі, і щоразу повторялося те саме.

Шахівні увірвався терпець, і вона вирішила застукати злодія на гарячому.

Однієї ночі шахівна не спала й почула, як відчинилися двері і незнайомий юнак заліз до кімнати, сів біля тарілки з пловом і з’їв його до крупинки. Він уже збирався йти, як шахівна скочила, схопила його за руку й запитала, хто він і чого сюди прийшов.

Учень кравця розповів шахівні усе по правді, що з ним сталось, і сподобався їй.

Шахівна пожаліла його й відпустила.

Тим часом шах сусідньої країни прислав свого посла, той накреслив на міському майдані круг і вимагав від шаха цієї країни відгадати, що цей круг означає. Якщо шах не зможе відповісти, то хай готується до війни.

Прийшов шах до своєї дочки, розповів їй про це й попросив відгадати загадку.

Подумала дочка та й каже:

— Не можу я відгадати. Хай цю загадку відгадають люди, які сидять у в’язниці. їм нічого робити, тільки й клопоту, що думати.

Пішов шах, а шахівна звеліла охоронцям привести із в’язниці учня кравця. Коли вони залишилися віч-на-віч, шахівна розповіла йому про свою розмову з батьком.

— Завтра батько мій,— каже вона,— викличе тебе й запитає, що означає накреслений круг. Ти скажеш, що відгадаєш цю загадку, але хай він видасть за тебе свою дочку. А вже тоді ти поясниш, що круг цей означає, ніби весь світ належить сусідньому шахові. А потім підеш на майдан і поділиш той круг навпіл. Це означатиме, що половина світу належить моєму батькові, а друга половина сусідньому шахові. Тоді посол сусіднього шаха покладе на круг лук: сусідній шах оголошує нам війну. А ти покладеш на цей лук меч: наш шах не боїться війни. Коли посол сипне туди проса, мовляв, у сусіднього шаха стільки війська, скільки зерняток проса, ти, не довго думаючи, випустиш півня — хай знають, що наше військо так розправиться з їхнім військом, як півень з просом.

Сказала це шахівна й відпустила юнака.

На другий день шах покликав учня кравця до себе й знову зажадав, щоб той розповів свій сон. Але юнак затявся на своєму. Тоді шах запитав його, що означає накреслений на майдані круг. А юнак відповів, що відгадає цю загадку лише тоді, коли шах видасть за нього свою дочку.

— Хай буде так,— каже шах.

І юнак пояснив, що означає круг, а тоді пішов на майдан і поділив круг навпіл. Побачив це посол сусіднього шаха й поклав лук і стріли. А юнак сказав, щоб принесли меч і поклали його на лук. Посол насипав на землю просо, а юнак звелів принести півня, який почав дзьобати зерно. Так учень кравця переміг посла.

Минув якийсь час, і сусідній шах прислав цьому шахові рівну палицю, щоб він визначив, де її основа, а де вершина. А через посла він переказав, що коли шах не відгадає, то хай готується до війни.

Пішов шах до дочки, щоб вона розгадала цю загадку. А вона знову послала його до учня кравця.

Шах пішов, а дочка тим часом покликала юнака й каже:

— Тепер саме час нам і шлюб узяти. Як дасть батько згоду, тоді відгадаєш цю загадку. А відгадується вона ось як. Хай він кине ту палицю у воду, і той кінець, що вирине одразу з води, буде її вершиною, а другий — основою.

Сказала вона це й відпустила юнака.

А наступного дня шах знову покликав учня кравця й зажадав, щоб він розповів свій сон. І цього разу юнак відмовився. Тоді шах звелів відгадати загадку, з якою прийшов посол сусіднього шаха. Юнак погодився допомогти шахові, але з умовою, що він візьме, нарешті, шлюб із шахівною. Що було робити шахові? Довелося дати згоду. Тоді юнак кинув палицю у воду, як його навчила шахівна, і визначив, де її основа й вершина.

Отак і цього разу юнак переміг посла.

Минуло ще кілька місяців, і сусідній шах прислав листа, в якому запрошував до себе в гості чоловіка, який відгадав його загадки.

Учень кравця розповів про це своїй дружині, і вона написала листа дочці сусіднього шаха, яка теж славилася своїм умінням відгадувати найважчі загадки, щоб вона боронила її чоловіка від кривд свого батька — шаха.

Узяв учень кравця листа й поїхав до сусіднього шаха, віддав його шахівні. А сусідній шах надумав звести зі світу хлопця, бо дуже був лютий на нього за ту ганьбу, якої зазнав його посол. І він загадав учневі кравця таке, що його ніхто й ніколи не зробив би: пошити із скелі халат. А не пошиє — хай жде смерті.

Пішов учень кравця до дочки шаха й розповів їй про все.

— Не бійся,— каже шахівна,— як мине сорок днів і шах запитає, чого ти не пошив халата, скажеш, що тобі не дали ниток. Принесуть тобі шахові слуги нитки, а ти скажеш, що тобі треба нитки, зсукані з піску. Коли шах здивується, чи ж можна зсукати нитки з піску, скажеш йому, можна так само, як шити із скелі халат.

Зробив учень кравця так, як йому порадила шахівна, і шахові сподобалася кмітливість юнака. Відпустив він учня кравця й дав йому великі подарунки.

Повернувся той додому, і через рік у нього народився хлопчик, а ще через рік — другий.

Якось сидів учень кравця і тримав на одному коліні старшого сина, а на другому — молодшого. В цей час зайшов до кімнати шах. Учень кравця хотів устати й шанобливо вклонитися йому, але шах поклав йому руку на голову й питає:

— Ну, то який же тобі сон наснився?

— Тепер я розкажу тобі свій сон,— засміявся учень кравця.— Снилося мені, ніби я сиджу, а в мене на кожному коліні по зірці, а над головою сонце сяє.

Джерело: Азербайджанські народні казки : збірник казок.— К., «Веселка», 1991.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up