Коза, що роги — мов коса

Інгуська казка

Якось паслися три кози. Старші дві — задерикуваті та хвалитися люблять. Усе своїми рогами нахваляються:

— От якби нам вовк стрівся, то ми б йому показали, де небо, а де земля!

А молодша нічого не каже, мовчки травичку скубе та ріжки свої об каміння гострить.

Увечері кози пішли додому. Перша — попереду, друга — ледь далі, а третя геть відстала.

Аж тут назустріч — вовк! Вискочив та й каже старшій козі:

— Ану, давай битися, кізонько!

— Давай, давай, дурний вовче!

Почали вони битися, а вовк накинувся на неї та й проковтнув.

Аж тут надійшла середня коза. Вовк їй і каже:

— Ану, давай битися, кізонько!

— Давай, давай, дурний вовче!

Почали вони битися, а вовк накинувся на неї та й теж проковтнув.

Аж дивиться вовк: іще одна коза йде. Побачила вона вовка й першою гукнула до нього:

— Ану, давай битися, дурний вовче!

— Давай, як тобі так кортить! — відповів здивований вовк.

Коза не дала вовкові навіть зогледітись — як налетіла на нього, як ударила гострими-прегострими, мов дві коси, рогами, як почала топтати ратичками! Розпорола вовкові черево — і вискочили звідти дві старші кози.

— Ох же й налякали ви вовка! — насмішкувато сказала їм найменша кізонька й пішла попереду.

А старші мовчки, похнюпившись, побрели за нею слідом.

Джерело: Чечено-інгуські народні казки: Збірка казок.— К.: Веселка, 1985.
Перекладач: Станіслав Тельнюк

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up