Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат

Українська казка

Як була собі лисичка та зробила хатку, та й живе. А це приходять холоди. От лисичка замерзла та й побігла в село вогню добувать, щоб витопити. Прибігає до одної баби та й каже:

— Здорові були, бабусю! З неділею… Позичте мені огню, я вам одслужу.

— Добре,— каже,— лисичко-сестричко. Сідай погрійся трохи, поки я пиріжечки повибираю з печі!

А баба макові пиріжки пекла. От баба вибирає пиріжки та на столі кладе, щоб прохололи; а лисичка підгляділа та за пиріг, .та з хати… Виїла мачок із середини, а туди напхала сміттячка, стулила та й біжить.

От біжить, а хлопці товар женуть до води.

— Здорові були, хлопці!

— Здорова, лисичко-сестричко!

— Проміняйте мені бичка-третячка на маковий пиріжок!

— Добре,— кажуть.

— Тільки,— каже,— тепер не їжте, а як я вибіжу з села, то тоді.

От помінялись. Лисичка за бичка — та в ліс… А хлопці до пиріжка — а там сміттянко…

От прибігла лисичка до своєї хатки, вирубала дерево, зробила санки, запрягла бичка — іде. Аж біжить вовк:

— Здорова, лисичко-сестричко!

— Здоров, вовчику-братику!

— Де ти взяла бичка-третячка і санки?

— Зробила собі!

— Підвези ж,— каже,— мене, лисичко-сестричко!

— Е, куди я тебе візьму? Ти мені й санки поламаєш!

— Ні,— каже,— я тільки одну ніжку положу.

— Ну, клади!

От од’їхали трохи, вовк і каже:

— Положу я, лисичко-сестричко, й другу ніжку!

— Е, вовчику-братику, ти мені й санки поламаєш!

— Ні,— каже,— не поламаю!

— Ну, клади!

Вовк і положив. Ідуть, їдуть, коли це щось — трісь.

— Е, вовчику-братику, ти мені вже й санки ламаєш!

— Ні лисичко-сестричко, то я орішок розкусив.

— Ну, гляди!

От їдуть…

— Положу я, лисичко-сестричко, й третю ніжку! — каже вовк.

— Куди ти положиш? Ти мені санки поламаєш! Чим я тоді дровець привезу?

— Ні,— каже,— не поламаю.

— Ну, клади.

Вовк положив і третю ногу. Коли це — трісь!

— Ой лихо! — каже лисичка.— Йди собі геть, вовчику,— ти мені зовсім санки поламаєш.

— Ні, то я орішок розкусив!

— Дай же й мені!

— Нема,— каже,— останній!..

Їдуть собі та й їдуть; вовчик і каже:

— Сяду я зовсім, лисичко!

— Куди ти сядеш, вовчику-братику? І санки розламаєш!

— Я помаленьку,— каже.

— Ну, гляди!

От вовчик тільки що сів, а санки так і розпались… Лисичка тоді давай його лаять! Лаяла-лаяла та й каже:

— Піди ж, сякий-такий сину, дровець нарубай і на санки вирубай, і приволочи!

— Як же я,— каже вовчик,— вирубаю, коли я не знаю, якого дерева?

— Е,— сякий-такий сину! Як санчата ламать, так і знав, а дровець вирубать, то й ні!

Коришувала[1] його, коришувала…

— Як увійдеш,— каже,— в ліс, то кажи: «Рубайся, дерево, й пряме, й криве! Рубайся, дерево, й пряме, й криве!»

Вовк і пішов.

От приходить в ліс та й каже:

— Рубайся, дерево, криве й криве!

Дерево й нарубалось. Таке корячкувате, що й на палицю не вибереш — не то на полозок! Приносить вовчик до лисички те дерево. Вона як подивилась, давай його знов батькувати2..

— Ти,— каже,— сякий-такий сину, не так казав, як я тобі веліла!

— Ні, лисичко-сестричко, я,— каже,— стояв та все казав: «Рубайся, дерево, криве й криве!»

— Е, бісів сину, й того недотепний! Ну, сиди ж ти тут,— я сама піду нарубаю.

Та й пішла.

От сидить вовк сам собі — так їсти хочеться! Він думав-думав: «Давай,— каже,— з’їм бичка та й утечу!» От взяв проїв дірку у бичка, із середини все виїв, а туди горобців напустив і соломою заткнув, а сам — драла… Приходить лисичка, зробила санчата, сіла…

— Гей, бичок-третячок!

Аж бичок не везе. Вона його батогом. Як ударила, а віхоть соломи й випав; а горобці — хррр!..

— А, сякий-такий вовчик!.. Постій же,— каже,— я тобі згадаю!

Та й пішла..

Лягла на шляху та й лежить. Ідуть чумаки з рибою; вона притаїлась, мов нежива. Чумаки дивляться — аж лисиця:

— Візьмім,— кажуть,— брати, та продамо — буде за що хоч погрітися!

Скинули її на останній віз та й Поїхали. Ідуть та й їдуть. А лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, та все кида по рибці на дорогу, все кида… От як накидала вже багато, тоді нишком і сама злізла. Чумаки ж поїхали собі далі, а вона позбирала рибку, сіла та й їсть.

Коли це біжить вовчик:

— Здорова була, лисичко-сестричко!

— Здоров, вовчику-братику!

— Що ти робиш, лисичко-сестричко?

— Рибу,— каже,— їм.

— Дай же й мені!

— Піди собі налови.

— Так як же я наловлю, коли я не вмію?

— Ну, як знаєш, а я не дам і кісточки!

— Так хоч навчи мене, як наловить.

А лисичка й дума: «Постій же! Ти мого бичка-третячка з’їв — я тепер тобі оддячу!»

— А так,— каже,— піди до ополонки, устроми в ополонку хвіст та потихеньку води ним і приказуй: «Ловись, рибко, мала й велика! Ловись, рибко, мала й велика!» То вона й наловиться.

— Ну, спасибі за науку! — каже вовчик.

От прибігає вовчик до ополонки, устромив в ополонку хвіст:

— Ловись,— каже,— рибко, мала й велика!

А лисичка з очерету:

— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!

А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Вовчик хвостиком усе водить та:

— Ловись, рибко, мала й велика!

А лисичка:

— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!

Поки ловив вовчик рибу, поки хвіст так і прикипів в ополонці!.. Тоді лисичка в село:

— Ідіть, люди, вовка бить!

Люди як вискочать — з кочергами, з рогачами, із сокирами: вбили того вовка і пропав бідний! А лисичка й досі живе у своїй хатці.

[1] Коришувати, батькувати — лаяти.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up