Було, де не було, у сімдесят сьомій державі, за скляними горами, за молочними ріками…
Жив один чоловік і мав пару волів. Він любив ходити до лісу полювати. Жінка залишалася сама. А любилася вона зі своїм кумом і хотіла чоловіка позбутися.
Прикинулася хворою і стогне в постелі.
— Що тебе, небого, болить?
— Ой… Ой… Ой…
— Та яких ліків тобі принести?
— Приснилося мені, що є на світі ліки, від яких мені стало би легше.
— Які ліки?
— Гадюче молоко…
Жінка сподівалася, що гадюка чоловіка вкусить, і він помре.
Запріг чоловік у ярмо волів, сів на воза — і на полонину. Побачив гадюку біля каменя, прицілився і вже хоче вистрілити. А гадюка каже:
— Не стріляй! Твоя жінка тебе обдурила. Не треба їй гадючого молока. Вона хоче тебе згубити.
Та гадюка дала чоловікові свого молока. Приніс він жінці ліки, а жінка на них і глянути не хоче.
Другого дня знову занедужала.
— Що тебе, небого, болить?
— Ой… Ой… Ой…
— Та яких ліків тобі принести?
— Ведмежого молока…
Запріг чоловік волів і поїхав у ліс. Раз лиш бачить — іде ведмедиця. Прицілився, а звірина каже:
— Не стріляй! Що тобі треба?
— Твого молока, бо жона захворіла.
— Не треба їй мого молока, вона тебе хоче згубити. Але бери молоко й неси своїй жінці, коли вона його від тебе просить.
Здоїв чоловік ведмедицю, приніс жінці молоко.
— Не п’ю я цього молока, гидко мені!—каже йому жінка.
Наступного дня знову захворіла.
— Що тебе, небого, болить?
— Ой… Ой… Ой…
— Та яких ліків тобі принести?
— Молока від дикої свині…
Запріг чоловік у воза волів і знову в ліс. Побачив дику свиню, прицілився, хоче вистрілити.
— Не стріляй мене, а кажи, що тобі треба.
— Твого молока.
— Я тобі дам молока, та воно не потрібне твоїй жінці. Вона хотіла би тебе згубити.
Надоїв чоловік молока і приніс жінці.
— Бери, пий!
— Не п’ю я цього молока, гидко мені від нього!
Не знає чоловік, як вилікувати жінку. Зустрів у лісі цигана. Той питає:
— Куди йдеш, що глядаєш?
— Глядаю жоні ліки.
— Не хвора твоя жінка.
— Як не хвора?
— А так. Чи хочеш видіти, як твоя жона буде співати, танцювати, веселитися?
Чоловік не вірить. Заложився циган з ним на те, що буде бачити власними очима, як жінка танцює, співає, веселиться. Чоловік заклав воли.
Прийшли до села.
— Я покладу тебе до мішка, понесу до хижі,— каже циганин.
Чоловік погодився.
Циганин зашив його до мішка, поніс. По дорозі каже:
— Нас буде більше. Будемо грати на скрипках. І співати будемо. А ти слухай, бо то будуть співанки, які ти маєш зрозуміти! Ми почнемо:
Ой ти, мішку-небоже, Як ти жона не може…
Дивися добре крізь мішок і слухай, як твоя жона буде співати далі. А потім ми знову заспіваємо:
Розв’яжися, мішку,
Покажися, смішку!
Ти при цих словах розріж мішок. Зрозумів?
— Зрозумів!
Принесли чоловіка додому. Поклали в сінях, почали грати, співати.
Ой ти, мішку-небоже,
Як ти жона не може…
Жінка напилася паленки, розвеселилася й почала виспівувати:
Пішов газда на ліки,
Не прийшов би навіки!..
Почала газдиня питати цигана:
— Що маєте в мішку?
— Знаряддя!
Цигани вийняли із торби пляшку паленки, поставили на стіл.
— Пийте, газдинько!
Жінка випила, покликала до хати свого сусіда-кума. Цигани грали, жінка з любасом танцювала, співала, веселилася. Коли вона була геть-геть п’яна, цигани заспівали:
Розв’яжися, мішку,
Покажися, смішку!
Розітнув чоловік ножем мішок, показався жінці.
А мішок ся розв’язав,
Чоловік ся показав Та й собі заспівав:
— Через твої ліки Пішов віз та й бики…
Схопив чоловік батога і почав жінку та її любаса бити. Коли бив дружину, приговорював:
— Тут маєш ліки! На тобі, на тобі!
А циганові подякував, віддав йому волів. Так полікував чоловік жінку-невірницю. Казці кінець — розбився горнець.
