Стільки діточок, як на решеті дірочок

Українська казка

Жила одна жона і мала стільки діточок, як на решеті дірочок. Не знала їм числа.

Раз пішла до міста і, верталася додому, купила дітям цукерок. Коли підходила до хижі, діти вибігли сперед неї.

— Мамко, що ви нам купили?

Купила вам цукру…

І почала ділити. Кожному дала дві цукерки. А меншому хлопчикові лишилася лиш одна, і малий заплакав:

— Усім по дві, а мені одна…

Мати розсердилася й залаяла:

— О, коби ви усі пішли від мене, як ворони!

І діти знялися на крила та полетіли!.. Мати за ними лиш подивилася…

В хаті лишився лиш маленький хлопчик, що ще не міг ходити. Вона його взяла на руки і гірко заплакала… Думає собі: много їх було, айбо жаль за ними.

А той хлопчик підріс і ходить до сусідів бавитися з іншими дітьми. Як посваряться, діти його б’ють, бо він самісінький. Йде додому і питає маму:

— Чом у людей багато дітей, а в нас лиш я сам? Я бавлюся з дітьми, вони мене б’ють, а за мене нікому заступитися. У мене ні брата, ні сестрички.

— Не плач, синку, нам бузьок[1] принесе сестричку…

Настав той час, і бузьок приніс дівочку. Назвали її Марічкою.

Дівочка росте, як грибок, уже ходять бавитися до сусідів двоє, заступаються одне за одного.

Марічка, як виросла, питає свою мамку:

— Мамко, чи в нас більше дітей не було, лиш ми двоє?

— Та чому питаєш?

— Любила би знати…

— У тебе, Марічко, було стільки братів і сестер, як на решеті дірочок.

— Та де поділися?

І мати розповіла…

— Та що ви мені, мамо, раніше не сказали. Я би їх пішла глядати[2]!

— Не будь дурна, Марічко, та де ти їх знайдеш?

Мати зажурилася, що Марічка теж піде у світ, плаче.

А дівочка справді втекла з дому…

Йде, йде… Раз у лісі видить якусь хижу. Думає собі: «Як то може бути, що до цієї хижі ніяка дорога не веде? Подивлюся, хто в тій хижчині живе…»

Відчинила двері — й бачить: довгий стіл стоїть, а на столі ряди цукру. По два куски, а на кінці один кусок… Думає собі: «Сяк мені мамка розповіла за братів і сестер. Це будуть мої брати й сестри!» І вона відкусила із того кусочка, що стояв на кінці стола.

Сама заховалася й чекає… В полуднє прилітають ворони, сідають на стіл і клюють цукерки, кожей свою порцію. Вони так багато літ роблять, а цукерки цілі.

Найменший ворон прилетів пізно й зачудувався:

— Браття й сестри, ба, хто відкусив із мого куска?

Тоді Марічка вилізла з-під стола.

— Братику, я відкусила!

— Не вірю, що ти моя сестра! Повірю, коли скажеш, як ми пішли від своєї мамки.

— Розкажу… Мама вернулася із міста, а ви її просили, щоб поділила цукор. Ділила всім по два, а тобі дістався лиш один. Ти заплакав, а вона розсердилася й промовила: «О, коби ви всі пішли від мене, як ворони!» І ви полетіли… Я вас розшукала й хочу перемінити знову на людей.

— Марічко, ти би нас перемінила, якби здержала слово,— озвався найменший.

— Братику, все вчиню!

— Шість літ не посмієш ні з ким говорити.

— Я витримаю, братику!..

Інші з нею не розмовляли, лиш він сам…

Марічка подумала: «Тут не можу бути, бо мушу з ними заговорити… Піду в глухий ліс, знайду дупло в дереві й там буду жити»…

Так і зробила. В лісі знайшла одне старезне дерево й залізла в дупло.

А в той ліс часто ходив на полювання молодий хлопець. Не мав нікого, лиш служницю, котра йому варила їсти.

Раз, коли він полуденкував, пес пропав. Хлопець дослідив, що пес усе один кусок хліба з’їсть, а другий кудись несе. Вечорами теж біжить у ліс, в зубах несе хліб…

Так було два чи три роки…

Одного дня хлопець вирішив добре подивитися за псом. Дав йому дві скибки хліба. Одну пес з’їв, а другу взяв у зуби й поніс. Хлопець — за ним. Пес став коло дерева й подав дівчині хліб. Хлопець підійшов до дерева і побачив дівку. Волосся в неї виросло аж до колін. Вона його не чесала й висіло долу очима.

Хлопець не знав, що то. Націлився з рушниці й загойкав:

— Якщо ти чиста душа, виходь, як ні — стріляю!

Дівчина відкинула волосся й вилізла. Тоді хлопець увидів, яка вона красна. Подумав: «Будеш ти моя жона!» Айбо говорить з нею, а вона мовчить… «Напевно, німа, та нічого, буду з нею жити, бо такої красної не є на цілім світі!»

Веде дівку, а вона йому ні слова не каже… Привів додому, одягнув, нагодував. Служниця сердиться, що привів якесь чудо. Не вміє й говорити…

Минув тиждень за тижнем, місяць за місяцем, рік за роком, і раз лиш має бузьок принести дитину.

Хлопець наказує служниці:

— Аби ти за нею доглядала!

Пішов у ліс, а дівчині приніс трьох хлопців. Служниця забрала дітей, заховала, а вночі хотіла кинути у воду. А молодій матері підсунула лисичку, вовченя й ведмедика.

Вернувся чоловік. Питає служницю:

— Ну, що?

— Чи я тобі не говорила, що то звірина? Поглянь, що коло неї…

Хлопець подивився: під периною лазять звірята.

— Бери пушку[3] й застріль!

Він набив рушницю… а далі вирішив зачекати до ранку.

Якраз на другий день минув шостий рік, як Марічка ні з ким не говорить.

Служниця взяла дітей і понесла у воду. Вони пливли за водою і сперлися на вербі.

Ранком хлопець устав із рушницею, йде до жони. Хоче її застрілити. А вона проговорила. Він так налякався, що рушниця йому випала з рук:

— Не мене стріляй, а служницю!.. Вона від мене забрала красних хлопчиків і кудись понесла…

Легінь покарав служницю і вже більше не ходив на полювання.

Збираються навідати Марійчиних братів і сестер.

Йдуть та йдуть… Йдуть попри ріки.

— Чоловіче, чуєш, як красно хтось гусляє.

— Чую.

— Ну, йдімо ближче, увидимо, хто то.

Прийшли, дивляться: на вербі сидять троє хлопчиків, у кожного гуслі й смутно грають.

Марічка подумала: «Ба, чи ото не мої діти?» Питає їх:

— Хлопчики, як ви сюди попали?

— Так і так…

— Ну, перейдіть на цей бік.

— Ми не годні, бо вода глибока.

— А хто би вас перевів?

— Нас би перевела лише рідна мати.

— Так я ваша мати!..

— Ми не віримо… Як ви наша мати, скажіть, які ви були?

— Я була німа. А служниця вас пустила за водою—

І тоді хлопці перейшли ріку.

Батько, мати й діти пішли разом до тої хижки, де колись Марічка знайшла своїх братів і сестер — воронів.

Відчинили двері, а в хижі п’ють-гуляють легіні й дівки. То були брати й сестри Марічки.

Як зустрілися, радості не було кінця! Потім пішли до матері і щасливо жили, доки не повмирали.

[1] Бузьок — лелека

[2] Глядати — шукати

[3] Пушка — рушниця


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up