Італійські казки
- Безжурний швець Був собі колись на світі швець з великим, великим горбом. І мав він сім синів і сім дочок. Синів звали: Перротто, Джіанотто, Рінальдотто, Ермінотто, Арріготто, Амброджіолотто і найменший Пеппіно. Дочок звали Джілетта, Джованнетта, Ерміллінетта, Лауретта, Галізетта, Віолетта і найменша Кателліна. А чи подумали ви, що кожного з них треба було взути? Як порахувати всі ноги […]
- Веселий Монакіккіо Жив колись у невеличкому італійському місті Грассано шляховик Маріо Коста. День у день він працював під пекучим сонцем, прокладаючи бруківку через село Ірсіна. А в неділю сідав на старенький велосипед і їхав високо в гори. Та однієї неділі трапилося так, що ніч застала Маріо на вершечку гори. Назад їхати було небезпечно, і він вирішив заночувати […]
- Вогонь, Вода і Честь Зустрілися якось на дорозі Вогонь і Вода. Вогонь не любить сидіти на місці. Навіть коли його запирають у грубці або печі, він тільки й дивиться, щоб вирватись. Вода теж на місці ніколи не всидить, завжди кудись біжить. Отож і вибігли вони кожне на прогулянку. Тільки встигли здибатись і поздоровкатись, аж тут їм Честь назустріч. Здивувались […]
- Гарпалеоне Був собі на світі віслючок. Ще й імені малий не мав, бо всього три дні як народився, і господар ще не встиг його назвати. Віслючок був жвавий і веселий, до всього цікавий і знай стромляв свого носа, куди треба і куди зовсім не слід. На четвертий день свого життя він брикав на подвір’ї і раптом […]
- Гей, заведи коня! А тепер послухайте, діти, ще й таку бувальщину. Одружився візник Петруччо, привів по весіллю молоду дружину до своєї господи та й каже: — Тепер ми з тобою, Розіно, житимемо на славу! Я працюватиму, а ти господарюватимеш удома. Роботи я не боюсь — з досвітку до ночі поганятиму коня, як буде треба. Та коли вже я приїду […]
- Генерал Фанта-Гіро Був собі в давнину король. І мав він три дочки. Найстаршу звали Кароліна, середульшу — Ассунтіна. А найменша звалась незвичайно — Фанта-Гіро. Як королівна тільки народилась і розплющила свої карі блискучі оченята, всі аж у долоні сплеснули — така вона була гарнесенька. В цілому королівстві ще ніколи не бачено такої вроди. Тому-то й ім’я їй дали таке, якого […]
- Графова борода Як свище віслюк, а погонич реве,— То знай: той і той в Покапальї живе. Отаке вигадали на жителів села Покапальї! І хай би вже справді люди там були якимись недотепами, так ні ж! Хіба це не в Покапальї, яка притулилася на крутосхилі, додумалися підв’язувати курам під хвости торбинки, щоб знесені яйця не котилися вниз у […]
- Дарунки феї Кренського озера У далеких Ніольських горах, де так рідко йдуть дощі, де каміння від спеки розсипається на порох, а земля тужавіє і стає неначе кремінь, тулились до схилів убогі хати невеличкого села. Люди в ньому, хоч і багато працювали, та жили убого. Якби вони так тяжко працювали десь у долині, то вже напевно мали б неабиякі статки. […]
- Джеппоне Жив колись давно вбогий селянин на ім’я Джеппоне. Своєї землі він не мав, тому змушений був орендувати поле в багатія П’єра Леоне. Працював Джеппоне на полі від світання до смеркання. Проте, що було він не посіє, лютий гірський вітер трамонтан виб’є до колосочка. Тому, скільки не працював Джеппоне, його родина завжди жила надголодь. Розсердився Джеппоне […]
- Кальтанісеттський пастушок Ось що розповідають у нашій стороні. Жив колись у селі Кальтанісетті хлопець-пастух на ім’я Мартіно. Бідний він був: ходив у полатаній куртці, драних черевиках і старому повстяному капелюсі. За спиною в нього завжди теліпалась повстяна торбина. Тільки вроду Мартіно мав незвичайну,— мов те сонце в блакитному небі, і вмів він дуже гарно грати на сопілці, […]