У мисливця було чимало собак. З ними він упольовував багато дичини. Однак собакам діставалися лише недоїдки.
Змучені знущанням, собаки збунтувались і поклали ніколи більше з ним не полювати. Отож, коли хазяїн вів їх до чагарників і, побачивши якусь гарну звірину, нацьковував їх, собаки повільно бігли за нею, а тоді й зовсім зупинялися. Хазяїн знову гнав їх, собаки бігли, але знову зупинялись.
Розлютований мисливець повертався додому, нічого не вполювавши.
Так минуло багато днів. Мисливець подумав, що його вірні друзі захворіли. Він розказав про це своєму приятелеві, а той порадив йому:
— Іди додому й приготуй якомога більше м’яса та кісток для своїх собак — і побачиш, як вони знову задоволено полюватимуть.
Мисливець, зробивши так, як йому радив друг, повів своїх собак до чагарників. Цього разу вони вполювали всю дичину, яку вигнали. Тоді мисливець збагнув, що собаки теж повинні їсти так, як і він сам, аби вони могли робити своє діло. Ніколи більше він не давав їм недоїдків: адже той, хто працює, має право їсти.
