Криниця край світу

Колись давно, за тих часів, як ні вас ні мене ще не було на світі, жила собі дівчина Мати її померла, а батько взяв другу жінку. Мачуха з першого погляду зненавиділа свою падчерку, бо та була вродлива, куди гарніша за неї. Бідній дівчині довелося скуштувати лиха. Мачуха все докоряла їй: і це не так у тебе, й те не так. Силувала її до найтяжчої роботи, не давала ні спочинку, ні спокою. Довго вона збиткувалася над падчеркою, а дівчина все терпіла. Мачуха від того ще дужче лютилася, а далі надумала звести дівчину зі світу.

От дає вона падчерці решето та й каже:

— Піди на край світу, там є криниця. Принеси мені звідтіля решето води. А ні, то й додому не вертайся!

Сама ж собі думає: «Хіба вона дійде на край світу? А як дійде, то вже ж, певно криниці не знайде. А коли вже й знайде, то решетом води не принесе».

Що мала дівчина робити? Взяла решето й пішла. Іде дорогою та питає, кого стріне, як їй знайти ту криницю. А ніхто не знає. От зайшла в густий-прегустий ліс. Коли дибає назустріч їй бабуся, старенька-старесенька, зігнулася мало не до землі. Дівчина до неї:

— Бабусю-голубонько, може, ви мені скажете, коли ваша ласка, як дійти на край світу і де там криниця.

Бабуся розказала їй, як і де. Довго дівчина йшла. Аж ось приходить до криниці. Хотіла зачерпнути води в решето, а вона зразу й вибігла крізь дірочки. Черпала вона ще не раз і не двічі. А тоді сіла та й заплакала. Коли чує: щось наче квакнуло. Дивиться — сидить на цямрині велика жаба і так дивиться на неї!

Посиділа і питає людським голосом:

— Чого це ти плачеш?

Дівчина їй:

— Жабонько-голубонько. Послала мене мачуха аж сюди, до криниці край світу, звеліла принести повне решето води. Сказала: як не зумію, то щоб і додому не верталася. Дійти я сюди дійшла, а от набрати ніяк не можу.

— Гаразд, — каже жаба, — я допоможу тобі. Але з однією умовою. Пообіцяй зробити все, що я тобі загадаю, коли ми знову зустрінемося.

Дівчина пообіцяла. Жаба мовить:

Стрибнула з цямрини і — бовть! — пірнула на дно.

А дівчина нашукала моху і встелила ним решето, потім накопала глини, замазала мох. Тоді занурила решето в криницю і набрала повне води.

Повернулася вона йти, а жаба знову виринула й нагадує:

— Не забудь своєї обіцянки.

Прийшла дівчина додому. Дає мачусі повне решето води. Та мало не луснула з досади, але нічого не сказала.

Того ж таки вечора чують: хтось стукає в двері. Стукає і гукає:

Ну ж, відчини мені, серце моє, Ну ж, відчини мені, мила:

Згадай-бо, про що над криницею вдвох Край світу ми говорили!

— Що це за гість такий? — питає мачуха.

Дівчина каже: так і так, познайомилася край світу з жабою і пообіцяла робити все, що та попросить. Мачуха їй:

— Пообіцяла, тепер догоджай. Так тобі й треба, щоб не водилася з усякою поганню.

Відчинила дівчина двері. Жаба плигнула в хату, стриб, стриб до дівчини й каже:

Дівчині не дуже хотілося брати жабу собі на коліна, та мачуха крикнула:

— Роби, як тобі сказано, ледащо! Ото щоб знала, як водитися з усякою поганню.

Взяла дівчина жабу. Та посиділа трохи і каже:

Це дівчина зробила охоче. Принесла хліба та молока й погодувала гостю. Жаба наїлася і каже:

Дівчина завагалася.

Та мачуха гримнула:

— Пообіцяла виконувати жабині забаганки, то виконуй! Зараз мені поклади її в ліжко. А ні, то забирайся геть разом із нею.

Довелось дівчині взяти жабу в своє ліжко, хоч і намагалася до неї не торкатись. А на світанку жаба прокинулася і каже:

Дівчина їй:

— Ти мені край світу в пригоді стала, а мені за це голову тобі рубати? Та нізащо!

Але жаба не відступається: рубай їй голову та й годі. Каже:

— Ти ж обіцяла все зробити, що я звелю.

Ну, нічого не вдієш. Узяла дівчина сокиру — цюк! — і відтяла жабі голову. І враз — диво дивне! — де й ділася жаба, а став замість неї такий гарний хлопець — принц! Уклонився він дівчині й мовив:

— Зачарував мене лихий чарівник — перетворив на жабу і закинув на край світу. Його чари могла зняти тільки дівчина, що виконає всі мої бажання. Ти це зробила. Дякую тобі. Я тебе полюбив і прошу: виходь за мене заміж.

Коли входить у кімнату мачуха. Ох, як же вона здивувалася, побачивши замість жаби принца!

А принц їй каже:

— Я одружуюся з твоєю падчеркою.

Ой, як сердито стало мачусі! Хотіла звести дівчину зі світу, а вийшло навпаки: зробила її щасливою.

Забрав принц свою наречену і вирушив з нею додому, до королівського палацу. Там і весілля справили. А мачуха лютилася до самої смерті. Ви спитаєте: на кого? Та на саму себе.