Томмі Граймс часом поводився добре, а часом погано. Але коли він поводився погано, то вже так погано, що гірше й бути не може. Мати йому, бувало, каже:
— Томмі, любий, будь слухняним хлопчиком, не йди нікуди з нашої вулиці, а то тебе забере містер Майка.
Та часом хлопця наче щось підбивало не послухати матір. І тоді він порушував заборону — тікав зі своєї вулиці. Одного разу щойно повернув він за ріг, як зразу наштовхнувся на містера Майку. Той схопив Томмі за комір і кинув у мішок головою вниз.
Приходить містер Майка додому, витяг хлопця з мішка, поставив на ноги, помацав — добре вгодований чи ні. Каже:
— Худорлявий ти. Не дуже багато наїдку. Та крім тебе на вечерю більше нічого немає. Поваришся в казані — станеш трохи ніжніший. Ой, я й забув! У мене не зосталося ніяких приправ. А без приправ м’ясо зовсім не смакує.
І гукнув свою жінку:
— Саллі, йди-но сюди.
Місіс Майка вийшла з сусідньої кімнати. Питає:
— Чого тобі, чоловіченьку?
— Та ось спіймав на вечерю хлопчину, а приправ купити забув. Постережи його, піду по приправи.
— Гаразд, чоловіченьку, — каже місіс Майка.
Коли містер Майка пішов, Томмі Граймс питає у жінки:
— А що, містер Майка завжди їсть на вечерю хлопців?
— Так, дитино. Майже завжди, коли йому попадеться на вулиці якийсь неслух.
— І ви не готуєте на вечерю нічого іншого? Наприклад, пудинг?
Місіс Майка зітхнула.
— Я дуже люблю пудинг. Та він буває у нас дуже рідко.
— А мама моя саме пече пудинг, — каже Томмі.— Може, попросити у неї для вас шматок? Я певен, вона дасть.
— До чого ж ти славний хлопчина! Збігай попроси. Але швиденько вертайся. Щоб не запізнився на вечерю.
Випустила вона Томмі.
Він як дременув, то біг до самого дому неоглядки, радий-радісінький, що так легко відбувся.
Багато днів потому хлопець поводився дуже-дуже добре, був як шовковий, і коли гуляв, то тільки по своїй вулиці. Але ж не міг він поводитися зразково весь час. Одного дня йому закортіло погуляти по інших вулицях. І — от біда! — тільки він повернув за ріг, зразу попався до рук містерові Майці.
Той кинув його у мішок і поніс.
Приніс додому, витрусив із мішка, придивився й каже:
— Я тебе знаю. Ти вже тут був і підло обдурив мене та жінку, залишивши нас без вечері. Тепер ти не втечеш. Я сам тебе стерегтиму. Ану, залазь під канапу, а я сидітиму на ній, чекатиму, поки закипить вода в казані.
Бідному Томмі Граймсу довелося залізти під канапу, а містер Майка сів на ній, чекаючи, поки закипить вода в казані. Довго вони чекали, а вода не кипить та й не кипить. Зрештою містерові Майці набридло чекати, він і каже:
— Слухай, хлопче. Чого це я маю сидіти стерегти тебе. Краще я зроблю так, щоб ти не зміг утекти. Ану, вистроми ногу.
Сказав це — і одразу за сікач, цюк! — і вкинув ногу в казан! Укинув і гукає:
— Саллі, Саллі! Йди-но сюди, голубонько!
Саллі не відгукнулася. Отож він пішов у сусідню кімнату подивитись, що там робить місіс Майка. А Томмі тим часом шусть із-під канапи, та до дверей, та навтіки!
І втік.
Бо то він вистромив не свою ногу, а дерев’яну ніжку від канапи.
Прибіг Томмі Граймс додому й більше вже ніколи не гуляв далеко, аж поки підріс, і тоді йому дозволили ходити самому по всіх вулицях.
