Пастух

Хтось був, когось не було.

Жила колись в одному селі стара жінка. Мала вона сина-пастуха. А ще було в неї господарство: осел, чотири курки й поламане веретено.

Якось пастух каже матері:

— Тут, мамо, нам нелегко жити. Переїдьмо краще до міста Гянджі.

— Ой дитино моя,— відповіла мати,— в Гянджі стільки гуляк й пройдисвітів, що вони в одну мить обберуть тебе й пустять на вітер усе наше добро.

Але син стояв на своєму.

— Ти тільки дай згоду,— просив він,— а решту я влаштую. Я такого нароблю там, що ми заживемо щасливо.

Подумала стара та й погодилася.

Поклала вона на осла чотирьох курей, поламане веретено, сама сіла. Так і вирушили в дорогу — стара на ослі, а син позаду, погоничем.

У Гянджі найняли вони халупу й стали жити. Та заробити гроші в місті пастухові було ще важче, і вони сяк-так перебивалися з води на хліб.

Якось мати й каже синові:

— Ой сину, сину, на батьківщині нас хоч сусіди знали та часом з біди виручали. А тут нас ніхто не знає. Хто ж нам допоможе? Візьми курей, продай на базарі та купи на виручені гроші борошна. А далі хтозна, що буде з нами.

Узяв син курей і пішов на базар. Але на дорозі його зупинив базарний староста й забрав усіх курей.

— А гроші? — питає пастух.

— Ось тобі гроші, селюче, — сказав староста й дав хлопцеві ляпаса.

Староста загорнув курей у поли халата й пішов додому.

А пастух рушив за ним назирці.

У себе в дворі староста гукнув жінку й віддав їй курей.

Пощупала жінка курей і каже:

— Ой чоловіче, які гладкі, славні кури! Що ти за них заплатив?

— Одного ляпаса за всіх чотирьох,— похвалився староста.

Пастух принишк за воротами й став прислухатися.

— Сьогодні в нас будуть гості. Я прийматиму їх у саду. Гарно засмаж цих курей, — наказував староста. — А я з базару надвечір пришлю якогось парубка — він за недоїдки прислужуватиме гостям, порядкуватиме.

І староста пішов.

Пастух усе те чув.

Коли почало вечоріти, він підійшов до хати базарного старости й постукав у ворота.

На стук вийшла старостиха.

— Мене прислав хазяїн,— сказав їй пастух.— Він просив два великих килими і два менших, щоб постелити їх під чинарою. Та не баріться, бо незабаром прийдуть гості.

Жінка старости винесла килими пастухові, той завдав їх собі на плечі й мерщій поніс у свою хатину.

Здивувалася мати й питає у сина:

— Це за які гроші ти їх купив?

— За гроші, які виручив за курей,— каже пастух.

Трохи згодом він знову прийшов до старостихи/

— Хазяїн просив принести курей. Гості вже прийшли.

Жінка заметушилася, виклала курей на срібну тацю, дістала шовкову скатертину й усе віддала пастухові.

Пастух і це приніс додому.

— Сину мій, а за які ж це гроші ти купив курей і ці речі?

— А це за ті кури, що я носив на продаж. Сідай, мамо, пообідаємо.

Мати й син підсіли до срібної таці й уперше в житті попоїли вдосталь.

Тим часом староста прислав до жінки слугу, якого найняв на базарі.

— Хазяйко,— засапався слуга,— винось мерщій килими! Та й захопи заодно смажені кури, щоб я марно ніг не бив. Гості от-от мають прийти.

Розсердилася старостиха.

— А будь ти неладний! Він ще жартувати зі мною надумав! Я ж тобі недавно все віддала.

— Хазяйко,— каже слуга,— присягаюся, я ще нічого в тебе не брав!

Жінка придивилася до нього й побачила, що це зовсім інший хлопець. Вона зрозуміла, що її обдурили, й закричала на всю горлянку:

— Біжи мерщій до хазяїна й скажи йому, що вже приходив якийсь пройдисвіт по килими й кури. А я йому ще на додачу дала срібну тацю й шовкову скатертину!

Староста одразу здогадався, хто це таке накоїв. Він розігнав своїх гостей і пішов шукати того пастуха. Довго розпитував він людей, аж поки дістався до хатини, де жила стара зі своїм сином.

Тільки-но пастух побачив старосту, як одразу перевдягнувся в материну одежу й вийшов з мітлой підмітати подвір’я.

Старості впала в око струнка дівчина, яка так спритно орудувала мітлою.

— Дівчино, а хто твої батько й мати? — запитав він у пастуха.

— У мене нема ні батька, ні матері,— відповів пастух.— Одна стара жінка держить мене із жалю.

Староста одразу зметикував, що таку дівчину добре було б взяти у найми.

— Дівчино, а чи не пішла б ти до мене служницею?

— А чого ж,— відповів пастух,— я охоче піду до тебе служкою, як ти мене візьмеш.

Зрадів староста і повів «дівчину» до себе додому.

Зайшов пастух до кімнати й побачив у кутку великі лабети.

— А нащо ти поставив тут ці лабети?

— Та це мені один коваль дав,— відповів староста.— Я попросив їх, щоб покарати того злодія, який украв мої речі.

— А як ти його хочеш покарати?

Старосту аж перекосило від люті, немов йому вже до рук злодій попався.

— А ось як,— сказав староста й засунув своє тіло в лабети.— А потім я закрутив би ручку.

І пастух ураз почав закручувати ручку, та так спритно, що староста не встиг вискочити з лабетів і заволав:

— Ой клята дівчино! Порятуй мене! Ребра переламаєш! Дам тобі всього, що забажаєш! Звільни мерщій мене! Ой, ой!

— Потерпи трохи,— відповів пастух.— Коли ти сьогодні дав мені ляпаса, в мене аж щелепу звело. А ще хотів мене в лабети взяти. Ото й випробуй їх на собі.

Тільки тепер збагнув староста, яку служницю роздобув собі, і зчинив такий лемент, що позбігалися жінка й сусіди. Пастухові довелося втекти.

Уранці старостиха пішла на базар по лікаря. А пастух уже перевдягнувся лікарем, і вона привела його до постелі чоловіка. Вся спина в старости була в синяках та подряпинах.

— Тепер іди звідси,— сказав пастух жінці.— Прийдеш, коли я тебе гукну.

І пастух, залишившись сам на сам з старостою, посипав йому на спину солі й туго обв’язав її поясом.

Староста застогнав від болю.

Пастух гукнув жінку й сказав:

— Я приклав до рани такі ліки, що завтра твій чоловік одужає. Тільки не розв’язуй пояса, хоч би як він тебе просив.

Жінка пообіцяла «лікареві» зробити все, як він загадав, ще й дала чимало грошей за «лікування» чоловіка.

Пішов пастух додому, склав на осла килими й усі свої пожитки і разом з матір’ю покинув Гянджу.

Хлопець знову став пасти овець і господарювати з матір’ю.

Джерело: Азербайджанські народні казки : збірник казок.— К., «Веселка», 1991.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up