Про дружбу журавля і жаби

Якось журавель пив воду з болота. Аж тут вилізла з води жаба й каже:

— Брате журавель, побратаймося.

— Слухай, жабо,— відповів журавель.— Мені здається, що з нашої дружби нічого не вийде.

— Чому? — питає жаба.

— Бо ти живеш під водою, а я літаю високо в небі. Піду в гості до тебе — задихнуся. Та й у тебе крил немає, щоб літати зі мною,— відповів журавель.

— Дарма. Приходь до болота, я зустрічатиму тебе.

Минув якийсь час. Зустрілися журавель та жаба й почали гомоніти.

— Брате журавель! — вигукнула жаба, — я зроду-віку ніде не була, нічого не бачила, крім цього болота. А ти літаєш у небі, все бачиш довкола. Добре було б, якби ти взяв мене з собою й показав мені увесь світ.

— Але ж як ти полетиш, жабо? — здивувався журавель.— У тебе ж крил немає.

— Дарма, що я крил не маю. Посадиш мене поміж своїх крил, я міцно триматимусь, ось так і полину в небо.

Хоч як журавель відмовляв жабу, та вона стояла на своєму. Довелося журавлеві брати жабу поміж крила й злетіти вгору над болотом. Тільки-но злетіли вони, як жаба не втрималася й упала. На щастя, вона впала у воду, покалічилась, але не загинула.

Спустився журавель до болота та й каже:

— А я ж тобі казав, жабо, що з дружби нашої нічого путнього не вийде. На світі так ведеться: хто повзає, літати не буде.

Джерело: Азербайджанські народні казки : збірник казок.— К., «Веселка», 1991.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up