Жила колись жінка, і мала вона сина, такого маленького, що всі називали його Джиртдан — крихітка.
Хоч Джиртдан і невеликий на зріст, а допомагав батькові й матері.
От побачив він, що сусідські діти збираються в ліс по хмиз, прийшов до матері й каже:
— Я з дітьми по хмиз піду!
— Та куди тобі? — питає мати. — Ти й гіллячки не донесеш.
— Важко буде — хлопці поможуть! — каже Джиртдан. Гукнула жінка сусідських дітей, дала кожному по шматку чурека з сиром і каже:
— Наглядайте в лісі за моїм синочком!
Прийшли діти в ліс, стали збирати хмиз. І Джиртдан збирає, тільки нелегко йому ті галузки піднімати.
— Треба допомогти нашому Джиртданові, — кажуть діти. Назбирали вони в’язку хмизу й Джиртданові. Зібрали та й пішли додому. Узявся малюк за свою в’язку — ніяк не може її з місця зрушити. Сів на в’язку та й плаче.
— Не можу я її нести! Допоможіть мені!
Взяли діти ще й Джиртданову в’язку. Йшли вони, йшли, потомилися й сіли перепочити. Забалакались і незчулися, як настав вечір.
Збилися діти в темряві з дороги і не знають, куди йти, що робити. Нарешті вийшли з лісу, прислухалися, роздивилися. З одного боку чути — собаки валують, з другого — вогник блимає.
Питають діти у Джиртдана:
— Скажи, Джиртдане, в який бік нам іти: туди, де собаки гавкають, чи туди, де вогник блимає?
Подумав Джиртдан і відповів:
— Як підемо в той бік, де собаки гавкають, вони роздеруть нас. Краще ходімо на вогник.
І діти пішли в той бік, де вогник блимав. А малюка Джиртдана, щоб не відстав і не заблукав, ніс на спині старший хлопчик. Довго вони йшли й прийшли до якоїсь хатини.
Постукали хлопчики у віконце:
— Пустіть нас переночувати! Відчинилися двері, — з хати вийшов страшний, лютий велетень-див. Побачив дітей — зрадів, що добра пожива трапилася. Прикинувся див добреньким і каже:
— Зайдіть, переночуйте в мене, а вранці я дорогу вам покажу!
А тоді завів дітей у хатину, дав їм попоїсти і вклав спати. Сів див і чекає, коли всі поснуть. Сидів, сидів і питає:
— Хто спить, а хто не спить?
— Я не сплю,— каже Джиртдан.
— А чого ти не спиш? — дивується див.
— Бо мати мене щовечора годувала яєчнею, а ти не нагодував! — відповів Джиртдан.
Пішов див, приніс яєць, насмажив і каже Джиртданові:
— Ось тобі яєчня, їж і лягай спати!
Джиртдан поїв і ліг, а див знову сів і чекає, коли ж малюк засне. Чекав, чекав і питає:
— Хто спить, а хто не спить?
— Я не сплю! — озвався Джиртдан.
— А чому ти не спиш?
— Бо мати щоночі приносила мені в решеті воду з річки, а ти не приніс.
Почув це див, узяв решето й пішов до річки по воду.
Сів на березі, став решетом воду набирати. «Ось,— думає,— принесу води,— він одразу й засне».
А Джиртдан розбудив хлопчиків і каже:
— Цей див хоче нас з’їсти. Вставайте, та втікаймо звідси!
Повставали діти, вибралися з хати і вийшли нишком до річки. Аж бачать — див на березі сидить і все в решето води набирає.
Обійшли його діти нишком і перепливли на другий берег.
А маленький Джиртдан у старшого хлопчика на спині сидів.
Скільки див не занурював решето у річку, ніяк не міг води набрати.
Зрештою, увірвався диву терпець, він жбурнув решето й хотів повернутися додому.
Коли бачить — діти ідуть по той бік річки. Хотів див побігти за ними навздогін, але диви через річку дороги не знають, бо плавати не вміють.
Стоїть див на березі й кричить:
— Гей, діти, як ви через річку перейшли?
А Джиртдан відповів йому з того берега:
— Знайди жорно й почепи собі на шию, тоді перейдеш.
Див знайшов жорно, почепив собі на шию і кинувся у воду.
Потягло важке жорно дива на дно, захлинувся він і потонув.
А діти, живі й здорові, повернулися додому.
